Саме ця фраза вбиває в маленьких богинях бажання бути Жінкою в майбутньому. Це відразу сковує в лещата нашу енергію і наші бажання.

Ця фраза створює рамки, які визначають те, як ми будемо жити далі. Наміри батьків і вихователів, які вимовляють «Ти ж дівчинка!» благородні і чисті. Вони просто хочуть дитині щастя. Але…

«Ти ж дівчинка! Чому твоє плаття вже в плямах?»

І ось тобі вже двадцять. Ти одягаєш нову сукню — і необережно проливаєш на неї сік. Відразу весь спектр прикметників пробігає у тебе в голові.

Ти знову згадаєш, що ти замазура і хрюша. А дівчатка такими не бувають. І таких ніхто і ніколи не полюбить.

«Ти ж дівчинка! Посидь спокійно п’ять хвилин!»

І ось тобі двадцять п’ять. І ти намагаєшся змусити себе жити спокійно. Не хотіти нічого іншого, окрім як вечорів в колі родини. Чи не бажати прогулянок з подругами, активного життя. Не мріяти про творчість і самореалізацію.

Адже хтось сказав, що досить пелюшок і сковороди. Треба сидіти спокійно на одному місці, збирати орігамі та мозаїку. Щоб бути гарною і коханою.

«Ти ж дівчинка! Чому у тебе двійки?»

І ось тобі вже тридцять. А ти все одно намагаєшся зробити на відмінно все, за що б не взялася. Краще за всіх бути на роботі. Краще за всіх закінчити четверту вищу.

Краще за всіх. На відмінно. Без помилок. І не дай Бог щось не складеться або не вийде. Дракон почуття провини почне потроху з’їдати твоє тендітне тіло. Помилятися не можна, через це тебе перестають любити.

«Ти ж дівчинка! Навіщо ти б’єшся з хлопчиками!»

Коли тебе ображають — потрібно мовчати і посміхатися. Робити вигляд, що тобі все одно. І ось тобі тридцять п’ять, і коли чоловік каже тобі образливі речі — ти посміхаєшся. Автоматично.

Усередині тебе розривається атомна бомба, а зовні — все в порядку. І ти ніяк не можеш зрозуміти — чому? Чому чоловік досі не зрозумів, що жартувати з приводу твоєї ваги або розміру ноги — це боляче?

Чому він досі називає тебе образливими словами між справою або підколює в присутності інших? Ти ж мовчиш — щоб він міг любити тебе.

«Ти ж дівчинка! Чому у тебе такий безлад в кімнаті?»

І ось тобі сорок. У тебе параноя на тему порядку в будинку. Ти по двадцять разів треш кожну тарілку, щоб ніхто не подумав, що вона жирна.

Ти фанатично миєш підлогу під диванами і вимагаєш, щоб всі прибирали кружки на місце. Ти бачиш перед собою змальовані дітьми стіни — і плачеш.

Будинок перетворюється на місце постійного стресу — і для тебе, і для твоїх близьких. А адже ти просто хочеш, щоб тебе любили.

«Ти ж дівчинка! Ти повинна всім допомагати!»

І ось тобі сорок п’ять. Ти все життя намагаєшся догодити всім навколо. Клеїш шпалери сусідці, у якої є три дорослих сини. Носиш важкі пакети в будинок своєї подруги. Сидиш з чужими дітьми, навіть коли на вечір є інші плани.

Відмовляєшся від побачення з чоловіком заради суботника на роботі. Ти все робиш правильно. Правда, частенько ти робиш це за рахунок своєї сім’ї.

На тебе можуть покластися інші. Ти всім допомагаєш. Ти нічого не просиш натомість. І коли тобі пропонують щось — ти, звичайно, відмовляєшся. Єдина людина, на якого не вистачає сил — це ти сама.

Ти забула, що таке салон краси або нова сукня. Ти забула про те, що можна спокійно лежати в ліжку з книгою і нікуди не поспішати. Ти не вмієш жити інакше. Ти повинна допомагати. Щоб тебе любили.

«Ти ж дівчинка! Чому ти кричиш?»

Ти не маєш права грубити, злитися, кричати. Це почуття не для дівчинки. І ось тобі п’ятдесят. І всі ці невисловлені образи і претензії скупчуються в твоєму тілі, народжуючи хвороби.

Ти
досі не можеш сказати своєму колишньому чоловікові, щоб він перестав
надсилати тобі фотографії своєї нової сім’ї кожні три тижні. І про те, що ти тоді пережила — ти теж мовчиш.

І коли твій начальник завалює тебе роботою, а потім позбавляє премії — ти теж мовчиш. Звичайно, іноді ти зриваєшся. Там, де безпечно. Раніше — на дітях. Але з тих пір, як вони поїхали від тебе далеко, залишилася тільки кішка. І навіть від неї ти не відчуваєш любові.

«Ти ж дівчинка! Як ти можеш мене засмучувати!»

Тобі шістдесят. Ти все життя прожила так, щоб нікого не засмутити. Ти дуже намагалася бути зразковою дівчинкою. Але в результаті — ти хвора, нещасна і самотня.

Ти звикла до того, що інші точно знають, чого ти хочеш. Вони знають, що для тебе краще, чим тобі займатися, куди йти. А своїх бажань ти не знаєш і не пам’ятаєш. Тільки чужі.

Мамині, татусеві, чоловіка, дітей, колег, подруг. Не так давно цей світ покинула твоя мама — і ти вже уявляєш, що чекає тебе далі. Але ж ти просто хотіла трохи любові в цьому житті…

Автор: Ольга Валяєва.

Оставить комментарий