Не хочеться згадувати й інформаційні війни, що миттєво розгорнулися на тлі необхідності масової імунізації населення – від грипу чи від дуже небезпечних інфекцій, особливо дитячих.

Тим часом, небажання згадувати й говорити ніяк не сприяє вирішенню назрілих проблем і суперечностей, що можуть уже найближчим часом завдати серйозного удару по кожному з нас. І це саме той випадок, коли “саме не розсмокчеться”. Радше навпаки. Добре, що нам є поки з ким поспілкуватися й у кого запитати — поради, рекомендації, рішення. А тому не закривайте цю сторінку, примовляючи: “Як вони набридли зі своїми щепленнями!”.

Повірте, краще бути поінформованим оптимістом, ніж самовпевненим песимістом, який сповідає істину про те, що “всі там будемо”. Наш сьогоднішній співрозмовник – генеральний директор компанії Sanofi Pasteur (вакцинального підрозділу фармацевтичної компанії Sanofi Aventis) по країнах СНД Нормундс Земвалдіс переконаний у цьому, як ніхто.

Пане Земвалдіс, Вас не бентежить той факт, що українцям у XXI сторіччі потрібно довго, часом докладаючи багатьох зусиль, пояснювати цінність імунізації як єдиного засобу протистояти поширенню найнебезпечніших інфекцій?

— Анітрохи. Цей шлях, так чи інакше, усі проходили. І я, перебуваючи в недалекому минулому на посту міністра охорони здоров’я своєї країни, мав справу з необхідністю роз’яснювати, показувати, доводити – спокійно, але ґрунтовно. Я не бачу великого сенсу в тому, щоб збирати народ парами й насильно кудись вести – хоч на вакцинацію, хоч на демонстрацію. Але навчати людей, поза сумнівом, потрібно. Навчена людина сама у змозі ухвалити правильне рішення щодо себе та свого здоров’я.

Тоді розкажіть, будь ласка, які рішення ухвалює “навчений світ” щодо цього самого здоров’я?

— Та ситуація власне така, що питання «імунізувати чи не імунізувати» не виникає. Виникає питання безпечності вакцин і зменшення кількості уколів – тобто, один укол від п’яти чи шести хвороб. Це прийняли на озброєння і в США, і у країнах Західної Європи, і в державах колишнього соцтабору. Світ рухається до уніфікації вакцин, календарів щеплень. Правда, у СНД із цим дещо запізнюються: у більшості держав співдружності (за винятком України та частково Білорусі) користуються вакцинами старого зразка, які дещо гірші від полівалентних і дають більшу кількість побічних ефектів.

Тобто, ми ще і приклад сусідам можемо подавати?

— Не зовсім. Саме по собі рішення тутешньої влади про проведення масової вакцинації хоча б у дітей – позитивне і вселяє оптимізм. Але треба розуміти й інше. У державах Європи, у тому числі й колишніх соціалістичних, охоплення вакцинацією всього населення – і дитячого, і дорослого – було й залишається дуже високим. В Україні, на превеликий жаль, цього немає. Виходячи, наприклад, із обсягів вакцини, що купується Україною, ми можемо зробити висновок, що аж ніяк не кожен новонароджений тут проходить належну вакцинацію. А це дуже небезпечна тенденція, яка загрожує зниженням так званого “суспільного імунітету” та спалахами захворювань.

Наведу дуже показовий приклад. У благополучній Швеції наприкінці 70-х років зафіксували випадки побічних ефектів у дітей після вакцинації від кашлюку (коклюшу. — Ред.). Вирішили щеплення не робити взагалі. Це миттєво вилилося в епідемію, наслідки якої шведи долали шість років. У результаті, там не лише відновили вакцинацію, але ще й уперше випробували та застосували вдосконалені, безпечніші вакцини.

Оставить комментарий