Читать статью на русском языке

Пелюшка — основний предмет дитячого одягу ось вже кілька тисяч років.

Пелюшка — явище елементарне, простота конструкції не дає жодних шансів відзначитися дизайнерам і стилістам. Пелюшка — доступно, зручно, звично. Але чи так все однозначно?

Історично, в основі використання пелюшок лежать, мабуть, економічні причини. Класичний людський одяг — з рукавами і штанинами — суворо адаптований до розмірів тіла. Очевидно, що коли розміри цього самого тіла істотно змінюються, протягом двох тижнів, то нормального одягу не напасешся. А пелюшка — за умови, що на розмірах ніхто не буде економити – дозволяє, принаймні півроку, про новий одяг не думати.

Ставлення суспільства та медичної науки до сповивання протягом багатьох десятиліть залишалося більш-менш стабільним.

— Чи треба сповивати?

— Треба!

— А як сповивати?

— Вирівняти ручки, вирівняти ніжки, а все інше скрутити, обмотати тугіше і зафіксувати, щоб не смикався.

— А навіщо тугіше?

— Щоб ніжки були рівненькі, щоб знав, хто в домі господар …

Поступово погляди змінилися. Численні дослідження виявили абсолютно дивовижний факт — виявляється, крива нога не стає рівною, як її туго ні обмотуйте.

Виявляється, рівність ніг взагалі до техніки сповивання ніякого відношення не має. Виявляється, туго сповитій дитині важче дихати. Більш того, мудрі лікарі прийшли до висновку, що не треба мучити немовля! Бо якщо всі без винятку діти, прагнуть зайняти певну позу — піджати ніжки, зігнути ручки, — то, мабуть, саме ця поза є для дитини найбільш фізіологічною, тобто зручною та природною.

І на підставі такого простого і настільки логічного виведення, туге сповивання було піддане нещадній критиці і кануло в лету під тиском прогресивної медичної та батьківської громадськості. На зміну сповиванню тугому прийшло сповивання вільне — як символ демократії та поваги до прав людини.

Дитина, сповита вільно, має можливість рухати кінцівками і приймати положення, зручне саме для неї. Здавалося б, досягнуто консенсусу. Вільне сповивання — оптимально, зручно, традиційно, задовольняє потреби і дітей, і батьків.

Так, деяких бабусь таке сповивання не влаштовує, головним чином з причин естетичних. Ну хіба можна порівняти дивовижний за красою, витончений, правильний і рівненький валик, що виходить при тугому пеленанні, і неохайне, мішкоподібне утворення, створене за допомогою вільного сповивання?

Але з бабусями домовитися можна. Немає, в решті решт, людини, яку не можна переконати за допомогою міркувань про свободу і права.

І все було б добре, як раптом … Раптом, в десятках країн, у сотнях засобів масової інформації з’явилися численні повідомлення про те, що сповивання, виявляється, дуже шкідливе. І, навіть, вільне сповивання — це не свобода ніяка, а всього лише свобода переміщатися в замкнутому просторі (аналогія зі свободою переміщення по території в’язниці).

Більше того, з’явилися тисячі особливих фахівців — дитячих психологів, які аргументовано доводять, що, при пеленанні дітей, ми, виявляється, з народження обмежуємо сприйняття світу, порушуємо формування дотикальної функції, перешкоджаємо гармонійному розвитку людської особистості, гальмуємо індивідуальність і взагалі: виховання особистості, гідної жити в XXI столітті, і використання пелюшок — поняття несумісні.

Мільйони батьківських пар перебувають у зневірі та розгубленості. Бідні наші дітки … На наше злочинне батьківське незнання будуть вони, що пройшли крізь пекельні муки пелюшок, тепер відсталими, негармонійними, недорозвиненими, безініціативними. А ці хитруни, що в повзунках та сорочечках з народження, будуть тепер нашими командувати і зневажати ними всіляко.

Але що ж робити? Як виправити? Зрозуміло, що народити наступного і про пелюшки забути — наймудріше рішення, але ж і цього, відсталого-негармонійного, шкода.

Оставить комментарий

Ваша почта не будет опубликована