Материнський інстинкт… Він об’єднує всіх жінок, незалежно від національності, вірувань, статусу, фінансових можливостей і вподобань.

І хоча сучасні психологічні дослідження стверджують, що материнський інстинкт — як біологічна програма – це, швидше, вигадка, але є факт, з яким не посперечаєшся: практично кожна жінка хоче мати дітей.

Натомість у розвитку, вихованні, становленні дитини саме мати виконує чи не одну з найважливіших ролей. Чому ж тоді вважається, що повноцінна родина лише та, де є чоловік, батько? Найкращий спосіб зрозуміти це, запитати у самих дітей. За результатами психологічних досліджень, які проведені у дитячих садочках, образ «глави родини» найчастіше вимальовується у вигляді особи, яка з серйозним виглядом зранку йде з дому на роботу, приходить стомленою, лягає на дивані перед телевізором або сідає за комп’ютер.

Іноді від нього можна почути добрі слова за досягнення, іноді — отримати стусана за провину, але в цілому середньостатистичний батько в очах дитини саме такий. Звісно, не можна сказати, що всі представники «сильної статі», які взяли на себе батьківські функції, підпадають під цей стереотип, однак те, що діти дуже часто відчувають байдужість батька до їхнього життя, особистих інтересів, прагнень і сподівань, беззаперечно. А це у майбутньому може негативно вплинути як на стосунки у родині, так і на поведінку з однолітками, та й, загалом, у соціумі.

Чому так відбувається? Фахівці подібне пояснюють, насамперед, стереотипами. Що не кажи, а «класична схема» (батько – заробляє гроші, утримує родину, майстер на всі руки; мати – господиня, годувальниця і берегиня), складалася роками. І хоча сучасний світ з його демократичними засадами та рівними можливостями реалізації особистості як для жінок, так і для чоловіків похитнув цей архаїчний образ, десь у підсвідомості модель поведінки наших пращурів дається взнаки. Нерідкими зараз є випадки, коли добробут родини забезпечує жінка, а розподіл обов’язків відбувається не за принципом «жіноча справа», «чоловіча справа», а за принципом взаємних домовленостей і розподілу цих самих обов’язків. Іноді чоловік повністю бере на себе господарські функції, а жінка, навпаки, фінансово забезпечує сім’ю, однак те «первородне», все одно, спонукає «сильну стать» демонстративно не виконувати обов’язків з виховання дітей.

Другою популярною причиною дистанціювання чоловіків є відсутність, як кажуть, «батьківського інстинкту». Жінка виношує, народжує, вигодовує і доглядає дитину, здається, що вона природою створена бути мамою: турбуватися і виховувати, а чоловік, не маючи таких здібностей, бере на себе функції піклування про сім’ю загалом, не заглиблюючись у «пелюшки, прибирання та годування».

Насправді все залежить від бажання. Сучасні дослідження показали, що чоловіки, які починають спілкуватись із немовлям ще в утробі матері, проявляють ніжність і турботу, змінюються навіть фізіологічно – іншим стає їхній гормональний фон, зменшується синтез чоловічих гормонів, збільшується кількість жіночих і пролактину. Звісно, це не заперечує факту, що мати виносила дев’ять місяців немовля під серцем і народила його, але і не зменшує роль чоловіка, якщо він буде проявляти любов до дитини, адже малюк не має стереотипів і на початку свого життя навіть не розрізнює образи матері та батька, він відчуває лише тепло та ласку близьких.

«Складність полягає в тому, що у майбутніх мами й тата можуть бути абсолютно різні погляди на те, як поводитися з немовлям, як організовувати життя сім’ї після появи первістка, чи залучати родичів? І через ті самі стереотипи право ухвалення рішення залишається за мамою. Але саме таким є «яблуко розбрату» в парі. На заняттях з підготовки до пологів у «ISIDА» психологи пропонують учасникам різноманітні теми для роздумів, на основі їхніх відповідей розповідають про різні стилі виховання; разом обговорюють переваги та недоліки. Завдання інструктора — допомогти майбутнім батькам усвідомити індивідуальні особливості та вибрати власну (спільну!) стратегію», — каже завідуюча відділенням медичної психології клініки «ISIDA» Олена Черненко.

«А як правильно?», — запитують відвідувачі курсів психолога. На жаль чи на щастя, час однозначних відповідей і догм залишився у минулому. Благополучні, щасливі діти зростають у сім’ях, де дотримуються різних філософських поглядів і систем цінностей, де ведуть абсолютно різний спосіб життя. Важливо лише узгоджувати свої уявлення щодо появи малюка, щоб не довелося потім сперечатися над дитячим ліжечком: чи узяти його на руки, чи залишити «покричати»; сповивати або одягати; укладати спати в батьківське ліжко, в окрему колиску або навіть окрему кімнату. Численні питання, багато з яких є ключовими, що визначають загальну стратегію батьківства.

Ще однією причиною, чому чоловіки уникають своїх безпосередніх обов’язків, є поширені міфи про батьківство. Вони настільки укорінені у свідомості суспільства, що здатні зробити невпевненим будь-кого. Наприклад, міф про те, що батько завжди хоче, щоб у нього народився син. Хіба принципово, кому дарувати свою любов, якщо це — твоє дитя? Але все-таки вважається, що вихованням дівчинки повинні займатись виключно жінки, хоча чоловічий образ у психології і вихованні дівчат відіграє значну роль.

Більше того, відчуженість батька може не найкращим чином вплинути на формування характеру. Міфи про те, що чоловіки бояться немовлят, що вони не можуть бути ніжними, що у чоловіків любов до дитини прокидається лише з часом — теж досить поширені і, можливо, мають право на існування.

Та, по суті, це нічого не змінює — основний тягар виховання дітей лягає на тендітні жіночі плечі, чоловік же втрачає безцінні моменти спілкування з власним нащадком, а дитина, позбавлена батьківської любові, — тепло, знання та досвід люблячого татуся.

Оставить комментарий