Дуже багато питань викликає народження дітей у матерів з так званими соціальними хворобами.

Всі ці захворювання присутні в списку дозволяють стерилізацію за медичними показаннями, проте багато лікарів і правознавців наполягають, що хворим на СНІД і гепатит, важкими формами туберкульозу необхідно робити стерилізацію примусово — ризик народження неповноцінної дитини дуже великий. А зміст його і турбота про нього вимагають численних зусиль. Крім того, ризику піддається і життя матері.

Багато інфікованих СНІДом пацієнток зізнаються, що при вагітності їм пропонують зробити аборт і провести стерилізацію. Причому в хід йдуть як просто вмовляння: «Ти розумієш, що твоя дитина приречена? Ти хвора, не прирікай і його теж!»- так і відверті погрози.

Однак ризик народження здорової дитини у батьків зі СНІДом або гепатитом зовсім не нульовий, а отримання зараження далеко не завжди виявляється кримінальним — в результаті безладних статевих зв’язків або наркоманії. І в цьому випадку для смертельно хворої людини майбутня дитина — великий стимул жити.

У моєї подруги — туберкульоз. Вона цілком сформована й заможна дівчина, соціальний журналіст. Але хвороба у важкій стадії, що вимагає постійного спостереження і особливої обережності.

По-перше, у Світлани великий ризик народити вже інфіковану дитину.

По-друге, ускладнення загрожують їй самій. Лікарі категорично не рекомендували народжувати дитину, неодноразово пропонували зробити стерилізацію, у тому числі в наказовому порядку. Світлана каже, що її сусідки по палаті погоджуються часто. Сама вона сподівається, що вдасться зачати, народити і виносити здорового малюка.

Pro

Семимісячному Данилку залишилося жити декілька місяців. Він — третій син у своєї мами-наркоманки, і його старші брати вже померли. Мама теж померла — через кілька тижнів після того, як Данилко народився. Все своє крихітне, трохи менше року, життя, він проведе в лікарні під спостереженням лікарів і медсестер.

У Данилка цілий букет захворювань. Але головна квітка в цьому букеті, що підтримує інші, — СНІД. Тому, звичайні ліки від не таких вже страшних болячок від фізіотерапії. Він з усіх сил бореться, чіпляється за життя, але лікарі знають, що Данилко приречений.

— Ми кілька разів попереджали його мати, що краще не народжувати. Що дитина навряд чи проживе більше року. Звичайно, це гріх — радити жінці аборт, але який сенс народжувати в подібній ситуації? А зараз ми витрачаємо на нього сили, кошти, час, які необхідні іншим дітям.

Данилко — не єдиний мешканець спеціалізованого відділення лікарні. Таких малюків — різного ступеня тяжкості — тут багато. І все відмовники.

— Більшість матерів, які дізналися, що їх дитина ВІЛ-інфікована, залишають її у нас або в пологовому будинку, відмовляються від неї, — говорить Ганна Іпатова, вихователь, працює в спеціалізованому дитячому будинку. — Для них дуже складно виховувати дитину зі смертельним діагнозом.

Формулюють свою відмову по-різному — від «Фахівці все одно краще з ним впораються» до «Навіщо мені напівтруп?». А багато хто просто сироти. Я вважаю, що можливість народжувати дітей для мам з подібними діагнозами треба обмежити законодавчо: якщо ти не готова нести відповідальність за хвору дитину, якщо сама сильно хвора і можеш померти, залишивши її саму, — нема чого народжувати.

Contra

Віка заразилася СНІДом випадково. Якийсь наркоман жбурнув у їх з чоловіком поштову скриньку голку, і Віка, дістаючи рекламні газети і рахунки за квартиру, пропорола руку. Дурненька була, не надала значення дріб’язковому епізоду — заклеїла ранку і пострибала у справах. Через два роки аналізи здав чоловік. Позитивний тест на СНІД виявився громом серед ясного неба. Віка теж здала аналізи.

Страх. Ненависть один до одного. Відчай. Вікторії здавалося, що вона бігає по замкнутому колу. Серед взаємних докорів і виправдань згадали той епізод з голкою в поштовій скриньці, над яким два роки тому лише посміялися. Але ця дрібниця зламала все їх налагоджене й звичне життя.

Зараз Віка та її чоловік чекають дитину. Обидва розуміють, що вона може виявитися інфікованою. Віка знає, що не буде годувати свого малюка грудьми. Однак для неї зараз, незважаючи на постійне спостереження лікарів, на всі «якщо», найщасливіший час. Лікарі дають Вікторії та її чоловікові, які до хвороби вели здоровий спосіб життя, активно займалися спортом, оптимістичні прогнози. Віка сподівається, що їй вдасться не тільки поставити сина на ноги буквально, але і зробити це образно — побачити, як він закінчить школу, одружується і стане ростити дітей. Її онуків.

— Я не розумію, чому СНІД повинен ставати не тільки медичним, а й соціальним вироком, — каже Віка. — Ми з чоловіком не наркомани, не вбивці, не асоціальні особистості. У нас обох творча, але приносить непоганий дохід, робота. Навіть якщо дитина народиться зі СНІДом, то ми зможемо купувати їй ліки і піклуватися про неї. Але коли я вирішила народжувати, на мене дивилися як на божевільну, відмовляли і пояснювали, що я зобов’язана зробити стерилізацію.

Чому? Чому нас суспільство викидає і позбавляє прав ще до того, як ми помремо?

Оставить комментарий

Adblock detector