Дитячі захворювання. Загадковий дитячий діагноз — ММД.

Читать статью на русском языке

Такі діти всім добре знайомі. Як­що це не власні діти, то на­пев­но
во­ни є у друзів або родичів, се­ред приятелів си­на чи одноклас- ників
доч­ки.

Їх ду­же ба­га­то, не мен­ше 20%, а ме­ди­ки та
пе­да­го­ги ка­жуть — ще більше. Во­ни зав­да­ють кло­по­ту бать­кам і
ото­чу­ю­чим з са­мо­го ранньо­го віку — крикливі, на­си­лу
за­си­на­ють, з по­га­ним апе­ти­том і час­ти­ми про­но­са­ми.

Минає
рік, два, три, а ди­ти­на продовжує бу­ти ве­ред­ли­вою, час­то
кри­чить, ба­га­то і безцільно руха- ється, сон і апе­тит не
на­ла­год­жу­ють­ся, над­бав­ка у вазі відстає від нор­ми. З трь­ох
років вже по­чи­на­ють нер­ву­ва­ти й інші мо­мен­ти: рідне ди­тя
швид­ко втомлюється навіть від не­ве­ли­ко­го на­ван­та­жен­ня —
на­прик­лад, після нетривалої гри або після то­го, як йо­му не­дов­го
чи­та­ли каз­ку.

Ма­люк весь час відволікається, не мо­же
зо­се­ре­дить­ся, надмірно ак­тив­ний, впер­тий і на­си­лу піддається на
вмов­лян­ня. До то­го ж, він мо­чить­ся в ліжко, та й сліди ка­лу
час­то на тру­си­ках ви­яв­ля­ють­ся. Особ­ли­во важ­ко до­во­дить­ся в
ди­тя­чо­му колективі — і вихователі ру­ки роз­во­дять і бать­ки
впо­ра­ти­ся не мо­жуть.

Про­те, по­сту­по­во шорсткості
ха­рак­те­ру зглад­жу­ють­ся. Прав­да ма­ють місце деякі відставання в
роз­вит­ку мо­ви, слов­ни­ко­вий за­пас не ве­ли­кий, як і раніше
ди­ти­на не по­си­дю­ща і не­уваж­на, але в цілому все тер­пи­мо.

А
в школі — зно­ву про­бле­ми. На­чеб­то і ро­зум­ний ма­люк, а матеріал
засвоює по­га­но, не мо­же зо­се­ре­ди­ти­ся, вчителі постійно
скар­жать­ся на пове- дінку — упер­тий, не­слух­ня­ний, гру­бить, не
ла­дить із однолітками, дратівливий, іноді аг­ре­сив­ний, задирається.
Та й здо­ров’я залишає ба­жа­ти кра­що­го — то су­ди­ни пус­ту­ють
(непритомність, тиск ска­че), то рап­том болі в животі, то алергія.

Од­нак, все це здасть­ся квіточками у порів- нянні з тим, що трапляється ко­ли ди­ти­на стає підлітком.

Те­пер
конфлікти — яви­ще постійне: з бать­ка­ми, з вчи­те­ля­ми, з
од­нок­лас­ни­ка­ми. Нічого йо­му, не­до­лу­го­го, не потрібно, ніякої
відповідальності і ду­мок про майбутнє. Освіта — геть, чи то спра­ва
ви­пи­ти чо­гось міцнішого, а мо­же — і нар­ко­ти­ка­ми
по­беш­ке­ту­ва­ти. І ніякої упра­ви знай­ти не мож­на, ніяких доказів
слу­ха­ти не бажає, і ніхто йо­му не указ.

Ось вам один з
варіантів порт­ре­та ди­ти­ни, особливості якої з 60-х років ста­ли
вва­жа­ти про­явом мінімальної мозкової дисфункції (ММД). Цим терміном
по­зна­ча­ють не грубі по­ру­шен­ня в роботі центральної нервової
сис­те­ми, що по­зна­ча­ють­ся на поведінці і здібності до на­вчан­ня.

І
у здо­ро­вих дітей мо­жуть зустрічатися які-не­будь з
пе­ре­ра­хо­ва­них симптомів. Але ко­ли во­ни присутні всі ра­зом, це
по­каз­ник то­го, що стан здо­ров’я вий­шов за межі нор­ми.

За
да­ни­ми досліджень, ММД — найпоширеніша фор­ма нер­во­во-психічних
по­ру­шень у ди­тя­чо­му віці. ММД — це не наслідок по­ми­лок
ви­хо­ван­ня і не про­яв оригінальних особ­ли­вос­тей ди­ти­ни, а
ре­зуль­тат ура­жен­ня го­лов­но­го моз­ку в пе­ри­на­таль­ний період.

Ро­до­ва
трав­ма або гіпоксія моз­ку мог­ли за­три­ма­ти роз­ви­ток
пре­фрон­таль­них зон ло­бо­вих відділів го­лов­но­го моз­ку. Тих са­мих
зон, які відповідають за пам’ять, ува­гу, сприй­нят­тя, фор­му­ван­ня
соціальної поведінки.

За за­галь­ним рівнем інтелектуального
роз­вит­ку діти з ММД зна­хо­дять­ся в ме­жах нор­ми, а іноді і
пе­ре­ви­щу­ють її, але при цьо­му відчувають значні труднощі в
шкільному навчанні та соціальній адаптації. Тоб­то їм важ­ко
при­сто­су­ва­ти­ся до пра­вил соціального жит­тя, взаємин з
ура­ху­ван­ням яких за­зви­чай бу­ду­ють своє жит­тя лю­ди.

Діти
з ММД на­си­лу мо­жуть організовувати і пла­ну­ва­ти свої спра­ви,
втра­ча­ють­ся навіть в прос­тих ситуаціях, по­га­но кон­тро­лю­ють свою
поведінку. Найбільш час­то в клінічній картині ММД зустрі- чаються три
син­дро­ми:

1. Дефіцит ува­ги:

• на­си­лу підтримує ува­гу при виконанні зав­дань

• не в змозі ви­ко­на­ти зав­дан­ня до кінця, уникає зав­дань, які ви­ма­га­ють до­сить тривалої зосе- редженості

• при виконанні зав­дань або ігор лег­ко від- волікається на сторонні под­раз­ни­ки

• час­то проявляє забудькуватість в по­всяк­ден­них ситуаціях, втрачає пред­ме­ти

• нерідко не звертає ува­гу на те, що йо­му го­во­рять.

2. Гіперактивність:

• не вміє і не хо­че гра­ти в тихі, спокійні ігри

• постійно зна­хо­дить­ся в русі, безцільно і без­пе­рер­в­но бігає,
  кру­тить­ся і совається, виявляє цікавість, в то­му числі і при
  за­бо­ро­нах

• не мо­же сидіти спокійно, ко­ли це потрібно або ко­ли про про­сять

• в умо­вах потрібного об­ме­жен­ня рухів ро­бить безцільні дії кис­тя­ми і сто­па­ми.

3. Імпульсивність:

• відповідає на пи­тан­ня не за­мис­лю­ю­чись, час­то — не до­слу­хав­ши йо­го

• під час роз­мов, ігор, за­нять щось постійно вигукує, заважає іншим
  дітям і до­рос­лим, на­стир­ли­во втручається в діяльність інших лю­дей —
  до­рос­лих і однолітків

• час­то вступає в бійки

• мо­же
  здійснювати небезпечні для се­бе і ото­чу­ю­чих вчин­ки, не пов­ною
  мірою усвідомлюючи наслідки і не в достатній мірі кон­тро­лю­ю­чи се­бе

• не здат­ний га­си­ти перші спо­ну­кан­ня, діє не по­ду­мав­ши, не вміє че­ка­ти.

Ав­тор: Та­рас Анатолійович Про­цен­ко

* Фраг­мент кни­ги «Як збе­рег­ти мо­зок здо­ро­вим»