Дитячі хвороби. Що просто необхідно знати про коклюш?

Читать статью на русском языке

От­же, що ж тре­ба ро­би­ти і що необхідно зна­ти?

• Пам’ята­ти
про інших лю­дей — про тих, хто був у контакті з ва­шою ди­ти­ною, і про
тих, хто в цьо­му контакті мо­же ви­я­ви­ти­ся: ди­тя ізолювати,
повідомити дру­зям, що візити небажані.

• Вби­ти мікроб: вибір
антибіотика (мож­ли­вих варіантів де­сят­ки), а та­кож до­за ліків — це
спра­ва лікаря. Зав­дан­ня батьків — до­мог­ти­ся по­трап­лян­ня
пре­па­ра­ту все­ре­ди­ну хво­ро­го, до­три­му­ва­ти­ся при­зна­че­них
доз і термінів прий­о­му.

• Ста­ви­ти­ся до хво­ро­би філософськи і
віддавати собі звіт в то­му, що кок­люш керуємо ли­ше на етапі
профілактики. Але як­що захворіли — час виявляється од­ним з го­лов­них
чинників на шля­ху до оду­жан­ня. Ко­рот­ше ка­жу­чи, по­ки своє не
відкашляють — ні на які таб­лет­ки і ні на яких ди­во-лікарів особ­ли­во
сподіватися не вар­то.

Слід зна­ти, що на­па­ди каш­лю мо­жуть
про­во­ку­ва­ти фізичне на­ван­та­жен­ня, чхан­ня, жу­ван­ня,
ков­тан­ня, негативні емоції.

Вис­нов­ки з цих знань цілком логічні:

• не влаш­то­ву­ва­ти ак­тив­них ігор з біганням, стри­бан­ням і ска­кан­ням;

• всіляко уни­ка­ти пи­лу, ви­лу­ча­ти ди­ти­ну з кімнати на час при­би­ран­ня;

•
ста­ра­ти­ся, щоб про­по­но­ва­на дитині їжа не ви­ма­га­ла
особ­ли­во­го жу­ван­ня і, вже принаймні, на час хво­ро­би, за­бу­ти про
жувальні гум­ки.

З ура­ху­ван­ням по­пе­редньо­го пунк­ту, слід
усвідомити, що го­ду­ван­ня ди­ти­ни з кок­лю­шем ста­но­вить особ­ли­ву
про­бле­му.

Для де­я­ких дітей сам про­цес по­гли­нан­ня їжі
стає настільки страш­ним, що навіть згад­ка про їжу (на­прик­лад
ви­мов­ле­на ма­мою фра­за: «Підемо їсти») викликає на­пад каш­лю.

На
щас­тя, це буває рідко, але от ка­шель після їжі і блю­во­та всім, що
з’їв, — яви­ще до­сить по­ши­ре­не. Не слід да­ва­ти відразу ба­га­то
їжі — навіть як­що хо­че їсти ба­га­то. Чим дов­ше бу­де жу­ва­ти і чим
більше з’їсть — тим більша ймовірність і на­па­ду каш­лю, і блю­во­ти.

То­му
кра­ще го­ду­ва­ти частіше, але по­тро­ху. В принципі, ка­шель з
блю­во­тою після ньо­го рідко буває двічі підряд — тоб­то як­що після
на­па­ду блю­ван­ня бу­ло, то наступні 2-3 на­па­ди бу­дуть лег­ши­ми.

Од­не
з найголовніших умов, що за­без­пе­чу­ють аде­кват­ну до­по­мо­гу
дитині з кок­лю­шем, — пра­виль­на відповідь на пи­тан­ня «чим
ди­ха­ти?».

Чим сухіше повітря і чим тепліше в кімнаті, де
перебуває ди­ти­на, тим густіше мок­ро­тин­ня, тим більша ймовірність і
збільшення час­то­ти нападів, та роз­вит­ку усклад­нень.

Але ж
традиційні дії при появі каш­лю у ма­лю­ка по­ля­га­ють в то­му, щоб
по­три­ма­ти йо­го, рідного, вдо­ма. І не див­но, що після місяця
каш­лянь під зам­ком, без про­гу­ля­нок і свіжого повітря, нібито
«бронхіт», який насправді був лег­ким кок­лю­шем, закінчується
за­па­лен­ням легенів.

То­му необхідно пам’ята­ти і розуміти, що
свіже повітря є обов’яз­ко­вою умо­вою правильної до­по­мо­ги дитині не
тільки при коклюші, а й при інших хво­ро­бах, що суп­ро­вод­жу­ють­ся
каш­лем і при бронхіті, і при трахеїті, і при алергічних ура­жен­нях
ди­халь­них шляхів, і при запаленні легенів. Але оскільки згадані на­ми
«інші хво­ро­би» про­хо­дять незрівнянно швид­ше, ніж кок­люш, то і
негативні наслідки до­машньо­го ре­жи­му про­яв­ля­ють­ся не так час­то.

Та­ким
чи­ном, як­що вже діагностовано кок­люш, то всі родичі хво­ро­го
повинні бу­ти мобілізовані для то­го, щоб по черзі з ди­ти­ною гу­ля­ти.

У
літній час, зви­чай­но ж, недоцільно бу­ти там, де су­хо і теп­ло, —
необхідно вста­ва­ти раніше, по­ки во­ло­го і про­хо­лод­но, і в
обов’яз­ко­во­му по­ряд­ку дов­ше гу­ля­ти пе­ред сном. Важ­ли­во тільки
не за­бу­ва­ти про те, що під час гу­лянь слід уни­ка­ти спілкування з
іншими дітьми.

Ду­же добре про­гу­лю­ва­ти­ся біля во­дойм, як­що
такі є по­бли­зу. А як­що не має, то взагалі не­по­га­но бу­ло б
поїхати ту­ди, де во­ни є, — в се­ло до бабусі, на да­чу і т. д.

Ще
раз звер­таю ува­гу на той факт, що в су­час­них умо­вах, ко­ли
більшість дітей щеплені, ти­по­вий і важ­кий кок­люш зустрічається не
так вже й час­то. При три­ва­ло­му, але не­ти­по­во­му кашлі мо­жуть
до­по­мог­ти додаткові (лабораторні) ме­то­ди дослідження.

У
де­я­ких ви­пад­ках у зви­чай­но­му клінічному аналізі крові
ви­яв­ля­ють зміни, цілком закономірні для кок­лю­шу. Але єдиним,
стовідсотковим до­ка­зом хво­ро­би є виділення коклюшевої па­лич­ки — у
ди­ти­ни бе­руть з гор­ла ма­зок або про­по­ну­ють йо­му по­каш­ля­ти на
спеціальну чаш­ку з жи­виль­ним се­ре­до­ви­щем, ну а потім, в
бактеріологічній лабораторії, див­лять­ся, що там ви­рос­те.

Хо­ча
і тут не все так глад­ко, як хотілося б: вже ду­же ви­баг­ли­вий
мікроб, ця са­ма кок­люш­на па­лич­ка. Час­то-гус­то бу­ва­ють ситуації,
ко­ли, су­дя­чи з каш­лю, у ди­ти­ни — найтиповіший кок­люш, а мікроб
ви­рос­ти­ти не вдається — ніяке найк­ра­ще жи­виль­не се­ре­до­ви­ще не
мо­же зрівнятися з війчастим епітелієм ди­халь­них шляхів.