Читать статью на русском языке

Традиційні стра­ви національної кухні зни­ка­ють зі сто­лу. Західні
теорії пра­виль­но­го хар­чу­ван­ня підривають вікові звич­ки. Але чи
вар­то відхрещуватися від кулінарної спад­щи­ни?

Для на­ших
предків нічого не бу­ло простіше пареної ріпи, для на­ших сучасників
немає нічого її складніше. Споконвічно наш коренеплід дав­но став ізгоєм
на своїй батьківщині. Наші діти не зна­ють йо­го сма­ку, а ми на­си­лу
пригадуємо.

Ріпу не­мож­ли­во відшукати на по­ли­цях
супер- маркетів, на дач­них гряд­ках її са­дять тільки ентузіасти, а на
рин­ках за­пи­ту­ють одні носта- льгуючі гро­ма­дя­ни. Білокачанна
ка­пус­та, сли­ва і кріп теж не в фаворі: во­ни зда­ють­ся нам ду­же
примітивними, і ми не за­мис­лю­ю­чись промінюємо їх на броколі,
нек­та­рин і ру­ко­лу.

Національні стра­ви навівають не тільки
нудь­гу, а й страх. Хо­ло­дець ми не їмо, бо боїмося хо­лес­те­ри­ну,
млинці не готуємо, то­му що во­ни за­над­то жирні, а сма­ку­ва­ти са­ло
прос­то со­ро­ми­мо­ся, ад­же по­бор­ни­ки здо­ро­во­го спо­со­бу жит­тя
тут же ткнуть в нас паль­цем. Але чи справді наші традиції шкідливіші
інших?

Цікава географія

Харчові звич­ки будь-яко­го
регіону формує передусім клімат. Наші пред­ки їли ті рос­ли­ни і ту
живність, яку мог­ли ви­рос­ти­ти або відловити в око­ли­цях. Ре­цеп­ти
на­род­жу­ва­ли­ся під дик­тов­ку холодної зи­ми: масштабні заготівлі
квашеної ка­пус­ти, мо­че­них яб­лук, ва­рен­ня, солінь, су­ше­них
грибів та ягід ря­ту­ва­ли від авітамінозу.

Складніше за все
лю­ди­на адаптується до нової їжі, а не до 50-гра­дус­но­го мо­ро­зу або
див­них звичаїв. При переїзді в іншу країну останнє сло­во зав­ж­ди
залишається за трав­ною сис­те­мою. Як­що місцеві про­дук­ти і во­да не
бу­дуть за­сво­ю­ва­ти­ся, кра­ще по­вер­ну­ти­ся на батьківщину.

Ос­но­ву
на­шо­го раціону в епо­ху погребів скла­да­ли зла­ки, овочі та м’ясо.
Ри­ба, не­зва­жа­ю­чи на ве­ли­ку кількість річок, частіше вжи­ва­ла­ся
під час пос­ту.

В осінньо-зи­мо­вий період у великій честі бу­ла
жир­на та м’яс­на їжа: в хо­лод­не­чу тре­ба бу­ло зігріватися
до­дат­ко­ви­ми калоріями. Влітку на­сту­па­ла по­ра мо­лоч­них
продуктів і свіжих плодів. Трав­на сис­те­ма до по­год­но­го графіку
при­сто­су­ва­ла­ся, і цей віковий механізм функціонує донині,
не­зва­жа­ю­чи на те що овочі та фрук­ти вже доступні круг­лий рік.

Але
як­що раніше фігуру до­по­ма­га­ла підтримувати важ­ка фізична пра­ця,
сьогодні зайві кілограми нам заважає ски­да­ти лінь і роз­хо­лод­жу­ю­чи
бла­га цивілізації.

Умо­ви на­шо­го про­жи­ван­ня за останнє
століття різко по­кра­щи­ли­ся. Ви­жи­ти взим­ку вже не про­бле­ма: до
ро­бо­ти нас до­во­зять прогріті автомобілі та мет­ро, в квар­ти­рах
пес­тять цент­раль­не опа­лен­ня і га­ря­ча во­да.

По­гли­на­ти
жир­ну їжу в колишній кількості більше необхідності немає, хо­ча деякі з
нас роб­лять так на автоматі. Тим не менш, по­ки гло­баль­не потепління
не пе­ре­мог­ло на­шу зи­му, хо­ло­ди бу­дуть підвищувати наші
апе­ти­ти.

При низь­ких тем­пе­ра­ту­рах організму, як і раніше,
потрібно більше енергії, і не тільки на ру­хи тіла, а й на ро­бо­ту
внутрішніх органів і сам про­цес трав­лен­ня. Жи­ро­вий про­ша­рок в
зи­мо­вий період по­ви­нен при­ро­ста­ти, і ко­ли­ван­ня в 1-3 кілограми
про­тя­гом ро­ку вва­жа­ють­ся нор­мою. Ба­ласт потрібно ски­да­ти в
спортзалі або, з на­стан­ням вес­ни, йти піднімати цілину.

Своє і чу­же

Смакові
пристрасті формує не один клімат. По­нят­тя «се­ред­ня по­ло­са»
силь­но роз­тяж­не, ад­же в неї вхо­дить більшість Європи.

Взя­ти
хо­ча б Чехію, де су­пи прий­ня­то по­да­ва­ти вик­люч­но протерті, а
на гарнір до м’яса замість звич­них макаронів, овочів або картоплі
за­мов­ля­ти кнед­ли­ки. Не­з­вич­но. На де­серт при­не­суть тістечко,
але чаю до­ве­деть­ся че­ка­ти дов­го: хо­че­те ви­пи­ти — будь­те
ласкаві, на столі стоїть пляш­ка з мінеральною во­дою. Не­ти­по­во.

У
Німеччині сви­ни­ну і зовсім заїдають бо­ба­ми. Тяж­ку­ва­то бу­де!Ми
звикаємо не тільки до продуктів, ви­ро­ще­них в на­ших кра­ях, але і до
їх хи­мер­них поєднанням.

Про­те в епо­ху світової економіки та
ши­ро­ких транс­порт­них коридорів нас по­ло­нять інтернаціональні
спо­ку­си. Що ж кра­ще: хар­чу­ва­ти­ся звич­ни­ми про­дук­та­ми або
за­морсь­ки­ми чудасіями? Зреш­тою, лю­ди­на — тва­ри­на всеїдна, і,
як­що китайці уплітають коників, фран­цу­зи — равликів, а тайці —
дуріан, чим ми гірші?

Однозначної відповіді на це пи­тан­ня
немає. З од­но­го бо­ку, влас­ну кух­ню ми переварюємо кра­ще, ніж
чу­жу. Наш організм століттями адаптується до традиційної їжі. На
знайомі про­дук­ти і стра­ви виробляється стро­го відведена кількість
ферментів (білкових ре­чо­вин, що роз­щеп­лю­ють їжу), які ма­ють пев­ну
активність. Все на­ла­год­же­но так, щоб їх вис­та­чи­ло.

Піст — невід’ємна час­ти­на жит­тя пра­во­слав­них хрис­ти­ян.

Оскільки
період утри­ман­ня від скоромної їжі триває не­дов­го, здоровій людині
він не за­шко­дить. Го­лов­не — не за­бу­ва­ти про рослинні білки, а в
дозволені дні їсти ри­бу.

Будь-які нові інгредієнти та їх
незвичні поєднання мо­жуть за­вес­ти сис­те­му трав­лен­ня в глу­хий
кут. Як­що ферментів че­рез недосвідченість во­на ви­ро­бить
не­до­статньо, ек­с­пе­ри­мент закінчиться роз­ла­дом ки­шеч­ни­ка.

Са­ме
то­му при поїздці до Мек­си­ки або Таїланд се­реднь­о­ста­тис­тич­ний
наш шлу­нок не радіє. У на­ших кра­ях по­тре­би в спеціях, що
про­дов­жу­ють термін придатності продуктів у спе­ку, не бу­ло, то­му
гост­ра їжа виявляється нам не по зу­бах.

Японсь­кий зви­чай їсти
си­ру ри­бу теж мо­же вик­ли­ка­ти бур­х­ли­вий про­тест. Пус­ка­ти­ся у
всі тяжкі гастрономічні дієтологи не ра­дять: кра­ще при­слу­ха­ти­ся
до сво­го організму і не да­ви­ти­ся суші, то­му що це мод­но.

У
продуктів на­ших ши­рот теж є плю­си. Во­ни не по­сту­па­ють­ся по
харчовій цінності ек­зо­тич­ним: во­ни містять не мен­ше вітамінів,
ко­рис­них ре­чо­вин і клітковини. Ми звик­ли до їх сма­ку, і, як­що
купуємо кар­топ­лю, ка­бач­ки або по­лу­ни­цю з Європи чи Ту­реч­чи­ни,
наші сор­ти зда­ють­ся нам смачнішими.

Але, з іншого бо­ку,
хар­чу­ва­ти­ся тільки да­ра­ми на­шо­го краю не зовсім пра­виль­но. У
нашій країні спостерігається дефіцит ба­гать­ох ко­рис­них ре­чо­вин,
на­прик­лад йо­ду, який при­зво­дить до за­хво­рю­вань щитовидної
за­ло­зи.

Фрук­ти і овочі, вирощені на іншому ґрунті, а та­кож
мо­реп­ро­дук­ти, морсь­ка ка­пус­та, водорості до­по­ма­га­ють нам
підтримувати вітамінно-мінеральний ба­ланс.

Оставить комментарий

Ваша почта не будет опубликована