Читать статью на русском языке

У системі «родичі — ди­ти­на» ментальні уяв­лен­ня про різноманітне хар­чу­ван­ня на­бу­ва­ють особ­ли­во­го змісту.

Го­ду­ва­ти
ди­ти­ну якісною різноманітною їжею — умо­ва мо­раль­но­го
бла­го­по­луч­чя батьків. Остан­ня пропозиція мо­же зда­ти­ся до­сить
див­ною.

Зда­ва­ло­ся б, ну при чо­му тут «мо­раль­не
бла­го­по­луч­чя батьків»! Ад­же різноманітне хар­чу­ван­ня і са­ми­ми
бать­ка­ми, і пе­ре­важ­ною більшістю лікарів зізнається, перш за все, в
якості обов’язкової умо­ви тілесного добро­бу­ту ди­ти­ни. У цьо­му
аспекті влас­не мо­раль­не бла­го­по­луч­чя — фак­тор яв­но вто­рин­ний,
аби дитині бу­ло добре, зрозуміло, що в цьо­му ви­пад­ку і батьківський
обов’язок ви­ко­на­но, і на душі спокійно.

Але все да­ле­ко не
так примітивно, як мо­же зда­ти­ся на пер­ший по­гляд. І, зда­ва­ло­ся
б, еле­мен­тар­не по­нят­тя «різноманітне хар­чу­ван­ня» виявляється не
та­ким вже й прос­тим і оче­вид­ним.

Більш то­го, вже згадані
ви­ще теоретичні ментальні уяв­лен­ня про жи­виль­ну різноманітність
по­всюд­но транс­фор­му­ють­ся у реальні практичні дії. А дії ці час­то
ви­яв­ля­ють­ся да­ле­ко не без­не­вин­ни­ми, а іноді й прос­то
не­без­печ­ни­ми. Не­без­печ­ни­ми са­ме по відношенню до тої самої
ди­ти­ни, бла­го­по­луч­чя якої на пер­шо­му місці.

Кон­крет­них
лікарських рекомендацій тут яв­но не­до­статньо. Необхідна за­галь­на
філософія, об’єктивний по­гляд на про­бле­му, виз­нан­ня то­го фак­ту,
що про­бле­ма од­но­знач­но при­сут­ня.

По­чне­мо з то­го, що лю­ди­на як біологічний вид жи­ве і процвітає за за­галь­ни­ми за­ко­на­ми живої при­ро­ди.

Факт
наявності більш роз­ви­не­них мізків зовсім не відкидає ці за­ко­ни, а,
швид­ше, створює складнощі у їх виконанні. Ми навіть не бу­де­мо
роз­гля­да­ти особливості жив­лен­ня яко­го-не­будь черв’яка або бідної
аку­ли, приреченої на те, щоб все жит­тя хар­чу­ва­ти­ся однією ри­бою.

Ми
звер­не­мо ува­гу вик­люч­но на клас ссавців, до яких небезпідставно
зараховує се­бе гор­дий вид «лю­ди­на ро­зум­на». І лег­ко за­ува­жи­мо
те, що не помітити прак­тич­но не­мож­ли­во. Виявляється, після
закінчення періоду ссан­ня раціон усіх представників цьо­го кла­су
див­но, прос­то до непристойності одноманітний!

Ве­ли­чез­ний
кит, що ва­жить більше 100 тонн, їсть один планк­тон. Ко­ро­ва щипає
тра­вич­ку. Вовк їсть м’ясо. Мурахоїд воліє му­рах. Летючі миші лов­лять
ко­мах. І як­що ведмідь, крім м’яса, мо­же собі іноді до­зво­ли­ти ще
па­ру страв — риб­ку зло­ви­ти або в ма­лин­ни­ку яго­да­ми
по­ба­лу­ва­ти­ся — так це зовсім не заперечує загальної одноманітної
тенденції.

Порівняння всеїдної лю­ди­ни з хи­жа­ка­ми або
травоїдними мо­же зда­ти­ся не зовсім ко­рект­ним. Але інші всеїдні
ссавці (мав­пи, деякі гри­зу­ни і т. д.) аж ніяк не ба­лу­ють се­бе
особ­ли­вою різноманітністю, а спи­сок страв мо­же бу­ти ви­чер­па­ний
п’ять­ма, мак­си­мум де­сять­ма позиціями — і це як­що по­щас­тить.

Більш
то­го, як­що якийсь звір все-та­ки мо­же собі до­зво­ли­ти різноманітне
хар­чу­ван­ня, то во­но, як пра­ви­ло, но­сить се­зон­ний ха­рак­тер —
ко­ли м’ясо, ко­ли жуч­ки-черв’яч­ки, ко­ли тра­вич­ка, ко­ли взагалі
нічого. Але три ра­зи на день і кож­но­го ра­зу різне — про це менші
наші бра­ти мо­жуть тільки мріяти.

Вис­но­вок оче­вид­ний:
одноманітне хар­чу­ван­ня зовсім не заважає існуванню ссавців і не
ро­бить не­га­тив­но­го впли­ву на їхнє здо­ров’я. Па­ра­док­саль­но,
але са­ме одноманітне хар­чу­ван­ня є аб­со­лют­но при­род­ним для
всьо­го жи­во­го на Землі.

Історія людст­ва підтверджує
сфор­мульо­ва­ну тенденцію. Го­то­ва з’їсти прак­тич­но все, лю­ди­на
рідко ма­ла можливість реалізувати на практиці це своє ба­жан­ня.
Більшість народів вста­но­ви­ло свої поживні пріоритети, ви­зна­ча­ли­ся
ре­аль­ни­ми умо­ва­ми бут­тя і се­ре­до­ви­щем про­жи­ван­ня. Одні їли
пе­ре­важ­но рис, інші — ри­бу, треті — фініки, четверті — м’ясо і т.
д.

Су­час­на цивілізація при­нес­ла не тільки взаємообмін
знан­ня­ми, але і взаємообмін про­дук­та­ми. Сьогоднішній спи­сок то­го,
що лю­ди­на мо­же з’їсти і що їй мо­же за­про­по­ну­ва­ти хар­чо­ва
промисловість — ве­ли­чез­ний. На­пев­но, цілого жит­тя не вис­та­чить
на те, щоб все пе­реп­ро­бу­ва­ти.

Праг­нен­ня лю­ди­ни до
пізнання ба­га­то в чо­му спирається на ор­га­ни чут­тя, а тя­га до
розмаїтості відчуттів при­во­дить до безлічі експериментів. Аналіз
сма­ко­вих якос­тей то­го чи іншого про­дук­ту — яви­ще над­з­ви­чай­но
цікаве. З од­но­го бо­ку, це дже­ре­ло чи­ма­ло­го за­до­во­лен­ня.

З
іншого — дже­ре­ло са­мост­вер­джен­ня. По­годь­те­ся, повідомити
приятелеві про те, що вчо­ра ва­ми бу­ли з’їдені па­роч­ка омарів і суп з
трю­фе­ля­ми, ду­же приємно. При цьо­му са­ма можливість повідомити
найчастіше виявляється на­ба­га­то більш приємною, чим і омар, і
трюфелі…

Сто­сов­но до го­ду­ван­ня дітей по­ши­рю­ва­на се­ред
друзів і знай­о­мих інформація про різноманітність продуктів набуває
особ­ли­во­го сен­су, во­на як би характеризує батьківську повноцінність
в очах ото­чу­ю­чих. Повідомлення сусідки про те, що її Ма­шень­ка ну
прос­то обожнює аво­ка­до, здат­не вик­ли­ка­ти підколінне тремтіння і
праг­нен­ня не­гай­но бігти до найб­лиж­чо­го су­пер­мар­ке­ту, щоб наш
Пет­рик, який зовсім не гірший, цей чи то овоч, чи то фрукт не­гай­но
по­куш­ту­вав.

До чо­го, влас­не, всі ці міркування?

До то­го, що необхідно чітко ви­зна­чи­ти­ся: те­ма (про­бле­ма) різноманітного хар­чу­ван­ня має два принципові ас­пек­ти.

Оставить комментарий