Дитячі захворювання. Антибіотики при ГРВІ не допомагають.

Читать статью на русском языке

Та­ких листів я от­ри­мав вже сотні. Во­ни як близ­ню­ки. Во­ни
при­хо­дять з усю­ди, але зміст і пи­тан­ня зовсім не за­ле­жать ні від
місця про­жи­ван­ня, ні від віку ди­ти­ни, ні, навіть, від добро­бу­ту
ма­ми і та­та.

Суть зав­ж­ди од­на: у нас (у нашої ди­ти­ни) не
викликає ніяких сумнівів вірусна інфекція. Соплі струм­ком, ка­шель,
тем­пе­ра­ту­ра. Прий­шов лікар при­зна­чив пи­ти антибіотик. ЧО­МУ???
ЗА ЩО??? Ми ж знаємо, що вірусні інфекції антибіотиками не лікуються. Ми
знаємо!! А лікар? Що нам ро­би­ти?

До речі, як­що в аб­со­лют­но
аналогічній ситуації вас з ди­ти­ною при­вез­ли в лікарню, так
змінюється тільки од­не — антибіотик призначається не в сиропі, а в
уко­лах.

Опи­са­на ситуація найдетальніше проаналізована в книзі «ГРЗ: керівництво роз­суд­ли­вих батьків».

Розуміючи,
що не ко­жен бать­ко мо­же знай­ти в товстій книзі потрібні сло­ва, а
та­кож от­ри­мав­ши вчо­ра 6 од­на­ко­вих листів з од­на­ко­вим
пи­тан­ням, я вирішив розмістити не­ве­ли­кий книж­ко­вий фраг­мент з
роз’яс­нен­ня­ми. Сподіваюся, ви зро­би­те пра- вильні вис­нов­ки…

Не­зва­жа­ю­чи
на науковість, логічність і до- цільність висновків про неприпустимість
профілактичної антибіотикотерапії при ГРВІ, во­на до­те­пер
використовується ду­же ши­ро­ко.

Ще раз підкреслю: закінчити
ме­дич­ний інститут і не дізнатися про те, що антибіотики при ГРВІ не
до­по­ма­га­ють, — не­мож­ли­во. Тоб­то, будь-який ди­тя­чий лікар, де б
він не от­ри­мав дип­лом про ви­щу освіту і де б він не прак­ти­ку­вав,
чу­до­во інфор- мований про те, що при­зна­ча­ти антибіотики при ГРВІ не
тре­ба.

Тим не менш, антибіотики при­зна­ча­ють­ся. І вдо­ма, і в поліклініках, і в стаціонарах. Лікарями! При ГРВІ!! Профілактично!!!

Зрозуміти і ви­прав­да­ти це не мож­на. По­яс­ни­ти — ду­же навіть мож­на.

Можливості
лікаря полікувати ГРВІ «по-сьо­го­ден­ню» над­з­ви­чай­но обмежені.
Організація до­гля­ду за ди­ти­ною, всі ці ре­жи­ми, одяг,
хар­чу­ван­ня, напої, повітря — ось, влас­не, і все лікування. Чи
можливі усклад­нен­ня? Так. І можливі, і вірогідні. А яка роль лікаря в
цих усклад­нен­нях, що він мо­же зро­би­ти для їх профілактики?
Фак­тич­но ду­же ма­ло — тер­пля­че бо­ро­ти­ся з за­бо­бо­на­ми і
вмов­ля­ти: не го­ду­ва­ти, на­пу­ва­ти, одяг­ти, зво­ло­жи­ти,
провіт- рити…

Але від лікаря че­ка­ють зовсім іншого! Не лекцій
та роз­мов, не агітації та угод, а реальної до­по­мо­ги, ре­аль­них
ліків. А де ж їх узя­ти, ці ліки? Як вчи­ни­ти, як­що від те­бе
ви­ма­га­ють ре­цеп­та, але пе­ре­важ­на більшість на­се­лен­ня не
ба­чить ніякої різниці між вірусами і бактеріями, більш то­го — ба­чи­ти
не хо­че і не розуміє, навіщо взагалі тре­ба ди­ви­ти­ся в цьо­му
на­прям­ку!

На те ви, лікарі, і поставлені, щоб лікувати і
сте­жи­ти, щоб до­по­мог­ти і пе­ред­ба­чи­ти, щоб не на­шко­ди­ти і
запобігти! Що ро­би­ти лікарю, як­що лекції-бесіди не до­по­ма­га­ють?
Як­що в кімнаті нічим ди­ха­ти, оскільки три ки­ли­ма і два обігрівача,
як­що підлогу по­ми­ли хлор­кою, як­що замість пит­тя тарілка з
ку­ря­чи­ми кот­ле­та­ми, як­що гру­ди покриті сан­ти­мет­ро­вим ша­ром
шерсті, а вся спи­на у страш­них син­цях від вчорашніх ба­нок… А ко­ли
на п’ятий день все це закінчиться пневмонією, так ви­нен бу­де лікар,
який:

• лікувати не вміє;

• три дні хо­див і довів;

• нічого не при­зна­чив, то­му опус­ти­ло­ся.

Ну
як по­яс­ни­ти, що ніхто нікуди не опускається! Ну не поїли, ну бу­ло
су­хо і теп­ло, ось і на­ко­пи­чи­ло­ся в ле­ге­нях мок­ро­тин­ня, ось і
за­па­лен­ня, і цьо­му запобігти не антибіотиком, а ком­по­том і
зво­ло­жу­ва­чем повітря… Але найсумніше в то­му, що по­яс­нень ніхто
не вимагає, більш то­го, їх в принципі ніхто слу­ха­ти не хо­че.

Гро­мадсь­ка
дум­ка од­но­знач­на, і все вже дав­ним-дав­но вирішено: як­що лікар
при­зна­чив антибіотик і ви­ник­ли усклад­нен­ня, так ви­нен не лікар,
який зро­бив все, що міг, а ди­ти­на, що «не­зва­жа­ю­чи на своєчасну
до­по­мо­гу» все-та­ки не змог­ла по­пра­ви­ти­ся, оскільки ма­лень­ка і
сла­бень­ка. Але як­що ви­ник­ли усклад­нен­ня, а лікар хо­див
на­вко­ло і ро­зу­му­вав зі своїми нібито цінними по­ра­да­ми, так
ви­нен лікар, який… … ну, за­га­лом, який довів…

Увечері
ста­ло гірше. Швид­ка до­по­мо­га відвезла в лікарню. Лікар у
прий­маль­но­му відділенні по­слу­хав і виніс вер­дикт: за­па­лен­ня
легенів.

— Як за­па­лен­ня, звідки! На­ша бу­ла сьогодні вранці,
нічого не чу­ла, нічого не при­зна­чи­ла, пов­то­рю­ва­ла, як па­пу­га,
од­не і те ж «ох, як жар­ко, пий­те більше, ох, як жар­ко, пий­те
більше», ось до­пи­лись…

Ми вже го­во­ри­ли про те, що по­шук
вин­но­го (вин­них) — специфічна мен­таль­на гра, яка з незмінним
успіхом здійснюється на території нашої Бать- ківщини ба­га­то десятиліть.
Хрестоматійний об­раз лікаря-шкідника — пре­крас­на ілюстрація цієї
гри.

Що по­ка­зо­во у роз­гля­ну­то­му на­ми прикладі, ко­ли
«увечері ста­ло гірше»? Перш за все те, що лікар, діагностувавший
за­па­лен­ня легенів, вже точ­но, вже стовідсотково ні в чо­му не
ви­нен. Більш то­го, він виступає в ролі вмілого діагноста і
спа­си­те­ля, та так во­но, влас­не, і є. Особ­ли­во ко­ли є чіткий
кон­траст: «діагноз — лікування в лікарні”, і «зви­чай­на ГРВІ — ліки не
потрібні» вдо­ма.

Хто бу­де свідомо змен­шу­ва­ти свою
значущість, розповідаючи про те, що «ваш лікар зро­бив все пра­виль­но»?
Хто бу­де свідомо псу­ва­ти відносини з бать­ка­ми пацієнта,
пе­ре­ра­хо­ву­ю­чи їм їхні ж по­мил­ки, тим більше, що винні вже
названі?

Хто бу­де розповідати про те, що діагностувати і вилікувати
пневмонію, особ­ли­во пневмонію, до то­го (!) ж не ліковану
антибіотиками, — це зовсім не так вже склад­но?

Не бу­де ніхто! І
це в кра­що­му ви­пад­ку. А в гіршому — цілком можливі коментарі з
при­во­ду то­го, що при лікуванні за­па­лен­ня легенів го­лов­не —
вчас­но при­зна­чи­ти антибіотик, і що хто йо­го знає, скільки днів
триває все це не­по­добст­во, і що те­пер немає ніяких гарантій, але ми,
зви­чай­но, що­си­ли постараємося…

Варіант роз­вит­ку подій,
так­тов­но на­зва­ний «найгіршим», — насправді цілком бу­ден­ний,
нерідке (м’яко ка­жу­чи) яви­ще, яке розповсюджується на всі сфе­ри
об­слу­го­ву­ван­ня на­се­лен­ня». Врешті- решт, будь-яке звер­нен­ня до
елек­три­ка, сантехніка або від автомеханіка супроводжується
от­ри­ман­ням інформації про те, що по­пе­ред­ник «про­тяг­нув не той
дріт», «по­ста­вив не то­го розміру про­клад­ку» або «не­до­тяг­нув
гай­ку»…

Дип­лом про ви­щу ме­дич­ну освіту професійні за­ко­ни
джунглів не скасовує, врешті-решт, з лікарями-шкідниками з
ве­ли­чез­ним ентузіазмом самі ж лікарі і бо­ро­ли­ся.

Що та­ке
профілактична антибіотикотерапія, з ура­ху­ван­ням специфіки взаємин
ди­тя­чо­го лікаря з ко­ле­га­ми і з ро­ди­ча­ми пацієнта?

Всьо­го-на­всьо­го
спосіб за­хис­ти­ти се­бе. Від на­па­док. Від зви­ну­ва­чень у
неуважності і непрофе- сіоналізмі. Від юри­дич­но­го переслідування.

І
чу­до­ва ідея про необхідність своєчасного при­зна­чен­ня антибіотиків
при­зво­дить до то­го, що хлоп­чик Пе­тя дійсно отримує антибіотик
вчас­но. Але тисячі Маш, Вань, Світлан і Дім в принципі от­ри­му­ють
йо­го мар­но…

Як же бу­ти? До­мов­ля­ти­ся. Не шу­ка­ти
вин­них. Над­хо­ди­ти по совісті. Дру­жи­ти з лікарями. У шко­лах
пи­са­ти ве­ли­ки­ми літерами: «Вол­га впадає в Каспійське мо­ре»,
«вірусні інфекції не лікуються антибіотиками».

Ще раз, для за­пам’ято­ву­ван­ня, ве­ли­ки­ми літерами: ВІРУСНІ ІНФЕКЦІЇ НЕ ЛІКУЮТЬСЯ АНТИБІОТИКА- МИ.