Дитячі захворювання. Аденоїди у дітей та їх лікування.

Читать статью на русском языке

Аденоїдами на­зи­ва­ють надмірне збільшення носоглоткової ми­г­да­ли­ни,
розташованої там, де відкривається прохід з но­са в глот­ку.

Цей
ор­ган — го­лов­ний «фор­пост» на шля­ху інфекції, яка праг­не
про­ник­ну­ти в організм з по­то­ком повітря, що вдихається. Йо­го
по­верх­ня по­ри­та ям­ка­ми — «паст­ка». На­тра­пив­ши на пе­реш­ко­ду,
«не- прохані гості» осідають в цих по­глиб­лен­нях, а очи­ще­не повітря
про­хо­дить далі.

Піймавши «во­ро­га», ми­г­да­ли­на відправляє
на йо­го зни­щен­ня «за­го­ни» лімфоцитів, які са­ма ж і вироб- ляє.
Вра­хо­ву­ю­чи, що в на­вко­лишньо­му повітрі постійно циркулює дві
сотні різних «прос­туд­них» вірусів, незліченна кількість мікробів,
цис­ти най- простіших, яй­ця гельмінтів і пи­ло­ва суспензія, ро­бо­ти у
ми­г­да­ли­ни вистачає.

Чо­му ми­г­да­ли­на розростається?

Цей
неспокійний ор­ган гост­ро реагує на будь-який за­паль­ний про­цес,
не­за­леж­но від то­го, в яко­му ку­точ­ку організму він протікає. Ад­же
для бо­роть­би з інфекцією важ­ли­вий ко­жен лімфоцит, ось
ми­г­да­ли­на і тру­дить­ся, «не по­кла­да­ю­чи рук». Ко­ли по­же­жа
відбувається на­вко­ло неї при запаленні гор­ла, но­са або мигдалині
до­во­дить­ся пра­цю­ва­ти в «ав­раль­но­му» режимі і рос­ти,
зай­ма­ю­чи весь вільний простір.

Після оду­жан­ня во­на
ти­хень­ко «стискається» до вихідних форм. Але як­що хво­ро­би йдуть
«ка­ра­ва­ном», «прий­ти в се­бе» ми­г­да­ли­на не встигає. Постійні
«ав­ра­ли» при­зво­дять до то­го, що її роз­рос­тан­ня вже існують на
постійній основі і кож­на хво­ро­ба додає до них но­вий «шма­то­чок».
Так і з’яв­ля­ють­ся на світ аденоїди.

Симп­то­ми за­ле­жать від
то­го, яку територію оку­пу­ва­ла «збільшена» ми­г­да­ли­на. Як­що
роз­рос­тан­ня за­кри­ли прохід з но­са в глот­ку, у ди­ти­ни
з’яв- ляється гуг­ня­вий го­лос, сопіння при фізичному навантаженні,
хропіння і бурмотіння уві сні. При звуженні отво­ру, провідного з но­са у
ву­хо, ма­люк недочуває і поневіряється оти­та­ми. Аденоїдні «наміри» у
бік задньої стінки глот­ки по­ру­шу­ють ков­тан­ня і тур­бу­ють
по­чут­тям постійної «груд­ки».

Чи за­ле­жить про­яв хво­ро­би від розмірів аденоїдів?

За
розмірами площі, яку зай­ма­ють роз­рос­тан­ня, їх ділять на три
ступені. При першій ступені дихальні шля­хи перекриті на тре­ти­ну.
Во­на нерідко зустрі- чається у дітей до п’яти років і загрожує ли­ше
час­ти­ми за­сту­да­ми. Дру­га ступінь аденоїдів пере- криває
но­со­глот­ку на­по­ло­ви­ну і створює значні пе­реш­ко­ди для про­хо­ду
повітря.

Діти по­чи­на­ють ди­ха­ти ро­том, уві сні їх турбує
постійне хропіння, біг або швид­ка ходь­ба вик­ли­ка­ють за­диш­ку.
Тре­тя ступінь роз­рос­тань но­сом не дає ди­ха­ти взагалі. У та­ких
малюків рот постійно відкритий, а ніс за­кла­де­ний.

Як мож­на «по­ди­ви­ти­ся» на аденоїди?

По­ба­чи­ти аденоїди неозброєним оком не­мож­ли­во, для цьо­го потрібні рентгенівські знімки і при­ла­ди.

У
поліклініках ЛОР-лікарі див­лять­ся на аденоїди в дзер­ка­ло, ввівши
йо­го в рот ди­ти­ни за піднебінний язи­чок. Більш достовірну інформацію
дає ендо- скопія. За до­по­мо­гою гнуч­ко­го фіброскопу мож­на
роз­гля­ну­ти всі за­кут­ки і ви­зна­чи­ти точ­не місце- знаходження та
розміри роз­рос­тань. Поважаючі се­бе ЛОР-відділення ви­ко­рис­то­ву­ють
для діаг- ностики аденоїдів комп’ютер­ну томографію. Цей ме­тод найбільш
точ­ний та інформативний, а го­лов­не, він не при­но­сить дитині
страж­дань.

Чим небезпечні аденоїди?

«Вийш­ла з се­бе»
ко­рис­на ми­г­да­ли­на стає не­без­печ­ною. Во­на ло­вить стільки
мікробів, що вже не мо­же їх «пе­ре­ва­ри­ти». У ям­ках-«паст­ках»
на­ко­пи­чу­ють­ся збуд­ни­ки хво­роб і при «потуранні» ми­г­да­ли­ни
по­чи­на­ють про­яв­ля­ти се­бе, вик­ли­ка­ю­чи аденоїдит — її
за­па­лен­ня.

При зниженні імунітету про­цес стає хронічним і
настає «роз­гул» інфекції. Лан­цю­жок за­па­лен­ня тяг­неть­ся вниз по
ди­халь­них шля­хах до бронхів і легенів, спрямовується в ву­ха й очі,
піднімається в носові й лобові па­зу­хи, займає початкові відділи
глот­ки та стра­во­хо­ду. Ди­ти­ну тур­бу­ють мігруючі ци­ми
марш­ру­та­ми хво­ро­би, які пе­ре­хо­дять од­на в іншу.

Аденоїди
ство­рю­ють фон і для за­галь­них за­хво­рю­вань. Мікроби ви­роб­ля­ють
«то­ни» от­руй­них від- ходів — алергенів. Во­ни вик­ли­ка­ють ек­зе­ми і
дер­ма­ти­ти, бронхіальну аст­му та респіраторний алер­гоз.
Ре­зуль­та­том не­пра­виль­но­го ди­хан­ня стає сколіоз або
вик­рив­лен­ня хреб­та. Неспокійний сон час­то супроводжується
не­три­ман­ням сечі, з яким не вдається впо­ра­ти­ся, не ви­да­лив­ши
аденоїди.

Але го­лов­на при­чи­на для відновлення просвіту
ди­халь­них шляхів — кис­не­ве го­ло­ду­ван­ня орга- нізму. Че­рез звужені
носові хо­ди в легені пот- рапляє мен­ше повітря. Не­ста­ча кис­ню не дає
пра­цю­ва­ти клітинам го­лов­но­го моз­ку. Ди­ти­на починає відставати в
роз­вит­ку, сповільнюється фізичне та інтелектуальне зрос­тан­ня.
«Аденоїдні» діти неу- важні, непосидючі та незговірливі. Во­ни не мо­жуть
зо­се­ре­ди­ти­ся по­га­но го­во­рять і по­га­но пам’ята­ють, у зв’яз­ку
з чим відчувають труднощі у навчанні.