Читать статью на русском языке
Ліки, об’єднані словосполученням «антигіс- тамінні препарати», зустрічаються в домаш- ніх аптечках дивно часто.
При
цьому переважна більшість осіб, що вживають ці препарати, не
мають ні найменшого уявлення, ні про те, як вони діють, ні про
те, що взагалі озна- чає слово «антигістамінні», ні про те, до чого це
може призвести.
Автор з величезним задоволенням
написав би великими літерами гасло: «антигістамінні препарати
повинні призначатися тільки лікарем і вживатися в суворій
відповідності з тим, як лікарем наказано», після чого поставив би
жирну крапку і закрив тему цієї статті.
Але подібна ситуація
буде дуже схожою на чис- ленні попередження МОЗ щодо куріння,
тому утримаємося від гасел і перейдемо до заповнення прогалин у
медичних знаннях.
Отже, виникнення алергічних реакцій
багато в чому пов’язано з тим, що під дією деяких речовин
(алергенів) в людському організмі виробляються визначені
біологічно активні речовини, які, у свою чергу, призводять до
розвитку алергічного запалення. Речовин цих десятки, але
найбільш активним з них є гістамін.
У здорової людини
гістамін знаходиться в неактивному стані всередині зовсім певних
клітин (т. зв. жирові клітини). При контакті з алергеном жирові
клітини вивільняють гістамін, що призводить до виникнення симптомів
алергії. Ці симптоми дуже різноманітні — набряки, почервоніння,
висип, кашель, нежить, спазм бронхів, зниження арте- ріального тиску
і т. д.
Вже досить давно лікарі використовують
препарати, здатні впливати на обмін гістаміну. Як впливати?
По-перше, зменшувати кількість гістаміну, що вивільняють жирові
клітини і, по-друге, пов’язувати (нейтралізовувати) той гістамін, що
вже почав активно діяти. Саме ці лікарські засоби і об’єднані в
групу антигістамінних препаратів.
Таким чином, головний сенс
використання анти- гістамінних препаратів — запобігання та (або)
усунення симптомів алергії. Алергії будь-якої і на що завгодно —
алергії респіраторної (вдихнули що-то не те), харчової алергії (з’їли
щось не те), алергії контактної (намазалися не тим), алергії
фарма- кологічної (лікувалися тим, що не підійшло).
Одразу ж слід
зауважити, що профілактичний ефект будь-яких антигістамінних
препаратів не завжди виражений настільки, щоб алергії не було
взагалі. Звідси цілком закономірний висновок щодо того, що якщо вам
відома конкретна речовина, що викликає саме у вас або у вашої
дитини алергію, то логіка не в тому, щоб їсти апельсин в прикуску з
супрастином, а в тому, щоб уникати контакту з алергеном,
тобто апельсин не їсти. Ну а якщо уникнути контакту неможливо,
наприклад, алергія на тополиний пух, тополь багато, а відпустку
не дають, тоді саме час лікуватися.
До «класичних»
антигістамінних препаратів відно- сяться димедрол, дипразин,
супрастин, тавегіл, діазолін, фенкарол. Всі ці ліки
застосовуються вже багато років — досвід (і позитивний і
негативний) досить великий.
Кожен з вищезазначених
препаратів має безліч синонімів, і немає жодної відомої фармакологічної
фірми, яка не випускала б хоч що-небудь анти- гістамінне, під своєю
патентованою назвою, зрозуміло. Найбільш актуально знання,
принаймні, двох синонімів, стосовно до препаратів, що часто
продають у наших аптеках. Мова йде про пипольфене, який брат
близнюк дипразина і клемастине, що те ж саме, що і тавегіл.
Всі
вищевказані препарати можуть вживатися за допомогою
ковтання (таблетки, капсули, сиропи), димедрол випускається у
вигляді свічок. При виражених алергічних реакціях, коли необхідний
швидкий ефект, використовують внутрішньом’язові і внутрішньовенні
ін’єкції (димедрол, дипразин, супрастин, тавегіл).
Ще раз
підкреслимо: мета використання всіх перерахованих вище ліків
одна — запобігання та усунення симптомів алергії. Але фармакологічні
влас- тивості антигістамінних засобів не обмежуються лише
антиалергічною дією.
Ряд препаратів, особливо димедрол,
дипразин, супрастин і тавегіл, мають більш-менш виражені седативні
(снодійне, заспокійливе, гальмівне) ефекти. І широкі народні маси
активно цей факт використовують, розглядаючи, приміром,
димедрол як чудове снодійне. Від супрастина з таве- гілом теж
спиться непогано, але вони дорожче, тому використовуються
рідше.
Наявність у антигістамінних препаратів седативного
ефекту вимагає особливої обережності, особливо в тих випадках,
коли людина, яка їх вживала, займається роботою, що вимагає
швидкої реакції, — наприклад, сідає за кермо автомобіля. Вихід з цієї
ситуації проте є, оскільки у діазоліну і фенкарола седативні
ефекти виражені зовсім незначно. Звідси випливає, що для водія таксі з
алергійним нежиттю супрастин протипоказаний, а фенкарол
буде в самий раз.
Ще один ефект антигістамінних препаратів —
здат- ність посилювати (потенціювати) дію інших речовин. Лікарі
широко використовують потен- ційну дію антигістамінних засобів для
посилення ефекту жарознижуючих і знеболюючих ліків — всім
відома улюблена суміш лікарів швидкої допомоги — анальгін +
димедрол.
Будь-які засоби, що діють на центральну нервову
систему, в поєднанні з антигістамінними препаратами стають
помітно активніше, легко може виникнути передозування аж до
втрати свідомості, можливі розлади координації (звідси ризик травм).
Що
ж стосується сполучення з алкоголем, то передбачити можливі
наслідки ніхто не візьметься, а може бути все що завгодно — від
глибокого-глибокого сну до дуже білої гарячки.
Оставить комментарий
Вы должны войти, чтобы оставить комментарий.