Здоровий малюк. Що таке «природне батьківство»?

Читать статью на русском языке

Од­на з найбільш по­пу­ляр­них тенденцій ос- танньо­го десятиліття — так зва­не «при­род­не батьківство».

У
цьо­го підходу ба­га­то прихильників, але чи­ма­ло і супротивників.
Спробуємо розібратися, що стоїть за сло­ва­ми про натуральність,
природність і близькість до при­ро­ди і до де­я­ких ідей «природ- ників»
має сенс при­слу­ха­ти­ся.

«При­род­не батьківство» — це не
стільки но­ве, скільки добре за­бу­те ста­ре. При­хиль­ни­ки цьо­го
підходу прос­то ста­ли ро­би­ти те, що споконвіку лю­ди і так ро­би­ли з
дітьми: го­ду­ва­ти грудь­ми, но­си­ти на собі, вкла­да­ти спа­ти
по­руч із со­бою. Са­ме так по­во­дять­ся з дітьми всі нецивілізовані
на­ро­ди, не за­мис­лю­ю­чись, чи мод­ний це підхід. Та­ка відчутна
зміна став­лен­ня до дітей, швид­ше за все, ста­ла реакцією на за­над­то
механічний, ме­ди­ка­мен­тоз­ний підхід до дітей, що па­ну­вав у
попе- редні десятиліття.

«Лікарю, лікуй се­бе сам!»

Все
по­ча­ло­ся з то­го, що в кінці XIX — по­чат­ку ХХ століття в сфе­ру
до­гля­ду за дітьми прийш­ли професіонали — лікарі та пе­да­го­ги.
Зда­ва­ло­ся б, що мо­же бу­ти кра­ще! Але бу­ла й зво­рот­на сто­ро­на
медалі: фахівці, орієнтуючись на стро­гий на­уко­вий підхід, ста­ли
да­ва­ти по­ра­ди бать­кам, як пра­виль­но до­гля­да­ти за дітьми: чим і
за скільки хви­лин го­ду­ва­ти, як і де вкла­да­ти спа­ти, скільки
ча­су три­ма­ти на ру­ках, щоб не зіпсувати»…

Молоді бать­ки мо­жуть виб­ра­ти з ідей при­род­но­го батьківства те, що підходить са­ме їх маляті.

На­сад­жу­ю­чи
культ «єдино пра­виль­но­го на­уко­во­го знан­ня», во­ни ніби
за­да­ли­ся ме­тою відучити матерів чу­ти се­бе, свою ди­ти­ну і свою
інтуїцію. Зда­ва­ло­ся, що в століття но­вих технологій ма­те­ринст­во і
ди­тинст­во теж повинні модернізуватися — мак­си­маль­но механічні,
медичні по­ло­ги в лікарні з найк­ра­щим високотехнологічним
об­лад­нан­ням, сте­риль­на пля­шеч­ка з хар­чу­ван­ням, роз­ра­хо­ва­на
за ва­гою і ча­сом го­ду­ван­ня…

Так, у 1950-ті, епо­ху
післявоєнного бебі-бу­му, аме­ри­кан­ки на­род­жу­ва­ли ба­га­то дітей —
але при цьо­му май­же пе­ре­ста­ли го­ду­ва­ти грудь­ми. І не то­му що
не хотіли — ні, це педіатри пе­ре­ко­ну­ва­ли їх, що суміш,
роз­роб­ле­на за останнім сло­вом на­уки, містить більше ко­рис­них
ре­чо­вин, ніж їх мо­ло­ко. За­раз вчені зна­ють, що в груд­но­му молоці
міститься безліч компонентів, необхідних для трав­лен­ня й імунітету,
які навіть сучасні (на­ба­га­то більш просунуті!) технології не мо­жуть
повністю відтворити.

Хіпі, нью ейдж і первісні пле­ме­на

Не
ви­пад­ко­во ідеї при­род­но­го батьківства з’яви­ли­ся в США і Європі в
1970-х і бу­ли пов’язані з ру­хом хіпі та ідеологією нью ейдж (new age —
бук­валь­но «но­ва ера» — сукупність ду­хов­них течій другої
по­ло­ви­ни ХХ століття, для яких важ­ли­вий був «холістичний», тоб­то
цілісний підхід до фізич- ного і ду­шев­но­го здо­ров’я лю­ди­ни). Са­ме
подо- рослішали «діти квітів», став­ши ма­ма­ми і та­та­ми, відмовлялися і
в цій області підкорятися дер- жавній системі і ав­то­ри­тар­ним
професіоналам.

Чи­ма­лу роль зіграли ро­бо­ти антропологів,
етног- рафів і прос­то цікавих мандрівників, які не полінувалися
відправитися в далекі краї, де ще за­ли­ши­ли­ся примітивні пле­ме­на,
які збе­рег­ли первісну куль­ту­ру і життєвий уклад. Так, на по­чат­ку
1970-х аме­ри­кан­ка Жан Лед­лофф про­жи­ла два ро­ки в джун­глях
Ве­не­су­е­ли ра­зом з плем’ям індіанців еку­а­на. Во­ни жи­вуть ду­же
прос­то і навіть бідно, їм до­во­дить­ся ба­га­то пра­цю­ва­ти
(при­чо­му зна­ряд­дя праці у них ду­же примітивні), але во­ни зав­ж­ди
щасливі та веселі.

У еку­а­на не бу­ло ні вла­ди, ні злочинців.
Во­ни зав­ж­ди ве­ли се­бе при­род­но і не­ви­му­ше­но і по­ва­жа­ли
сво­бо­ду кож­но­го. Лед­лофф прийш­ла до вис­нов­ку, що щас­тя, спокій і
довіра до світу ви­рос­та­ють з то­го, як еку­а­на по­во­дять­ся з
дітьми з са­мо­го на­род­жен­ня. На­ро­див­шись, не­мов­ля відразу
виявля- ється з матір’ю. Весь пер­ший рік жит­тя во­на постійно но­сить
йо­го на собі і як ніби навіть не займається ним спеціально — во­на
ро­бить свої спра­ви, прос­то да­ю­чи дитині гру­ди, як­що він про­сить.
Свої спос­те­ре­жен­ня Лед­лофф опи­са­ла у книзі «Як ви­рос­ти­ти
ди­ти­ну щас­ли­вою. Прин­цип спадкоємності», ще 30 років то­му ста­ла в
США справ­жнь­ою Біблією при­род­но­го батьківства.

Рух
на­би­рав популярність: в 1976 році в США був за­сно­ва­ний пер­ший
жур­нал про при­род­не батьківство «Mothering» («Ма­те­ринст­во»).
Спо­чат­ку йо­го творці зда­ва­ли­ся куп­кою маргіналів, але ду­же
швид­ко во­ни ста­ли за­ко­но­дав­ця­ми мо­ди. Як розповідає Пеггі
О`Ма­ра (Peggy O`Mara), всі ці ро­ки залишається го­лов­ним
ре­дак­то­ром «Mother- ing», «во­ни так добре «посіяли» в на­шу куль­ту­ру
прин­ци­пи при­род­но­го спо­со­бу жит­тя, що за­раз всі молоді бать­ки
принаймні в курсі цих ідей і прий­ма­ють їх до ува­ги, навіть як­що
ви­би­ра­ють інший підхід».

«Наш ме­тод» — важ­кий шлях першопрохідців

У
на­шу країну ідеї при­род­но­го батьківства по­ча­ли про­ни­ка­ти на
по­чат­ку 1980-х, а по-справ­жньо­му розцвіли в епо­ху пе­ре­бу­до­ви,
теж став­ши час­ти­ною за­галь­но­го на­строю. У той час у нас цей
підхід частіше на­зи­ва­ли «свідомим батьківством», роб­ля­чи ак­цент на
усвідомленому, самостійному прийнятті рішення. Ла­ма­ла­ся сис­те­ма,
лю­ди праг­ну­ли до сво­бо­ди, і ба­га­то хто впер­ше в житті
вирішувалися за­ду­ма­ти­ся, зро­би­ти вибір: як я хо­чу
на­род­жу­ва­ти, як ви­хо­ву­ва­ти? Чи хо­чу зро­би­ти мою ди­ти­ну
без­с­ло­вес­ним гвин­ти­ком державної ма­ши­ни?

Провідниками
но­вих ідей бу­ли сімейні клу­би — «Здо­ро­ва сім’я», «Відродження»,
«Промінь» (ба­га­то нинішні курсів підготовки до пологів засновані
учас­ни­ка­ми цих об’єднань). Чле­ни клубів праг­ну­ли до при­род­них
методів са­мо­оз­до­ров­лен­ня: ку­па­ли­ся в ополонці, па­ри­ли­ся в
лазні, бігали босоніж по снігу, влітку жи­ли в та­бо­рах на березі
мо­ря, а за­од­но до­лу­ча­ли до здо­ро­во­го спо­со­бу жит­тя своїх
дітей. По­сту­по­во по­ча­ли за­мис­лю­ва­ти­ся про те, що по­чи­на­ти
тре­ба яко­мо­га раніше — з ди­тинст­ва, а ще кра­ще — з підготовки до
пологів, щоб із са­мо­го по­чат­ку рос­ти­ти ди­ти­ну в здоровій і
природній обстановці.

Але не дар­ма ка­жуть, що у нас —
особ­ли­вий шлях. І вітчизняний підхід до свідомого батьківства ба­га­то
в чо­му відрізняється від світового — і тут ми «по­пе­ре­ду всієї
пла­не­ти», і тут не обійшлося без перегинів. Як­що Європа і Аме­ри­ка в
пер­шу чер­гу хотіли по­вер­ну­ти­ся до природної природності, да­ти
дитині спокійно і радісно про­жи­ва­ти ди­тинст­во в ніжному контакті з
ма­мою, то наші прогресивні співвітчизники відразу по­ча­ли
ви­га­ду­ва­ти екстре- мальні ме­то­ди — в надії ви­рос­ти­ти чи то
ма­лень­ко­го генія, чи то лю­ди­ну-дельфіна. Замість ідеї м’якості,
гармонії і спо­кою — ідея над тре­ну­ван­ня, підви- щених на­ван­та­жень.

Са­ме
в СРСР з’яви­ли­ся водні по­ло­ги (у всьо­му світі їх так і
на­зи­ва­ють — «російський ме­тод»), ме­то­ди­ка та­ко­го пла­ван­ня з
ба­га­то­ра­зо­ви­ми ви­ри­нан­ня­ми (при­чо­му найзапекліші адеп­ти
цьо­го підходу вва­жа­ють ви­ри­нан­ня настільки ко­рис­ним, що ра­дять
не зва­жа­ти на плач ди­ти­ни!), динамічна гімнастика. У всіх цих
методів є раціональне зер­но.

Західні «при­род­ни­ки» з цікавістю
за­по­зи­чать окре- мі еле­мен­ти не­з­ви­чай­них ме­то­дик фізичного
роз­вит­ку ди­ти­ни. Але в ру­ках фанатиків такі підходи, на жаль,
мо­жуть ста­ти не­без­печ­ним зна­ряд­дям. Не дар­ма ті самі
при­род­ни­ки не втом­лю­ють­ся пов­то­рю­ва­ти, що для психологічного
здо­ров’я лю­ди­ни ду­же важ­ли­во, щоб у перші місяці жит­тя во­на
відчувала се­бе ком­форт­но і за­хи­ще­но — так розвивається йо­го
ба­зо­ва довіра до світу. Чи від- чуває се­бе ком­форт­но ма­люк, яко­го
го­ди­на­ми зму­шу­ють пірнати?