Вагітність. Чим небезпечний стрес для вагітної?

Читать статью на русском языке

Стреси, що збільшують секрецію материн- ських нейрогормонів підвищують біологічну схильність дитини до емоційної травми.

Її розлади є результатом не лише психологічних наслідків стре­су, але також і її фізичних наслідків.

Обидва ці фактори зазвичай бувають однаково важливі для визна­чення спрямованості і типу розвитку психіки, проте дитина стає більш емоційно лабільною в результаті фізичних впливів, яким піддається її тіло з-за підвищеного вмісту нейрогормонів в крові її матері.

Вона буде продовжувати рости і змінюватися з плином часу, але її пренатальний досвід буде біологічною перешкодою її здатності до зростання і змін. У результаті успадкованих біологічних обмежень їй іноді буде складніше функціонувати в суспільстві, ніж тим людям, у яких таких обмежень немає.

Вчені назвали цей феномен соматопсихікою і визначили його як «вплив базових психологічних процесів на структуру особистості, перцепцію і самовираження індивідуума», що є дзеркальним відображенням психосоматики.

Якщо в психосоматиці особистісні характеристики привертають тіло до утворення виразок та високого кров’яного тиску, фізичні процеси, що відбуваються в тілі людини, навертають його до та­ких психологічних порушень, як тривожність і депресія.

Анатомічно у матері і дитини немає ні загального мозку, ні загальної вегетативної нервової системи, кожен з них має свій влас­ний неврологічний апарат і свою систему кровообігу.

Нейрогормональні зв’язки між ними так життєво важливі, тому що це один з небагатьох шляхів емоційного спілкування дитини й матері. Зазвичай діалог починає мати. Її мозок, реєструючи дію або думку, миттєво трансформує їх у емоцію і посилає тілу коман­ду дати відповідну серію відповідей.

Сама обробка інформації відбувається в корі головного мозку, верхньому його шарі; в гіпо- таламусі, розташованому безпосе­редньо під нею, сприйняття чи думка отримує емоційне забарвлен­ня і відповідний набір фізичних відчуттів.

Всі фізичні відчуття, які ми пов’язуємо з такими станами, як триво­га, депресія, нервове збу- дження, беруть свій початок в гіпоталамусі, але фізичні зміни, які виникають в результаті емоцій, мають джерелом дві системи, що знаходяться під контролем гіпоталамуса: ендокринну систему і вегетативну нервову систему (ВНС).

ВНС вагітної жінки, що відчуває переляк, гіпо- таламус дає команду прискорити ритм серцевих скорочень, розширити зіниці, зволожити потім долоні і підняти кров’яний тиск; одночасно в ендокринну сис­тему надходить сигнал збільшити секрецію нейрогормонів.

Потрапляючи в кров, ці речовини змінюють хімічний склад тіла жінки та її дитини. Подібний процес може бути запущений будь-якою емоцією, яка при високій інтенсивності і великої тривалості може порушити нормальні біологічні ритми дитини in utero.