Читать статью на русском языке

В організмі є групи клітин, які виконують певні загальні і схожі функції, ці клітини мають назву «тканини».

Є клітини, що відповідають за утворення імунітету і формують т. з. лімфоїдну тканину. З лімфоїдної тканини повністю складається вилочкова залоза, вона (тканина) знаходиться в кишечнику, в кістковому мозку. Відкривши рота перед дзеркалом, можна побачити утворення, що складаються з лімфоїдної тканини — мигдалини — найважливіші органи лімфоїдної системи. Ці мигдалини називаються піднебінними.

Піднебінні мигдалини можуть збільшуватися в розмірах — таке збільшення називається гіпертрофія піднебінних мигдалин; вони можуть запалюватися — запалення мигдалин називається тонзиліт. Тонзиліт може бути гострим і хронічним.

Піднебінні мигдалини не єдині лімфоїдні утворення глотки. Є ще одна мигдалина, яка називається глотковою. Побачити її при огляді порожнини рота неможливо, але уявити, де вона знаходиться, нескладно. Знову таки, заглянувши в рота, ми можемо побачити задню стінку глотки, піднімаючись по ній вгору, легко досягти зводу носоглотки, і саме там розташована глоткова мигдалина.

Глоткова мигдалина, і це вже зрозуміло, теж складається з лімфоїдної тканини. Глоткова мигдалина може збільшуватися в розмірах, і цей стан носить назву «гіпертрофія глоткової мигдалини».

Збільшення розмірів глоткової мигдалини називають аденоїдами. Знаючи основи термінології, нескладно припустити, що запалення глоткової мигдалини лікарі називають аденоїдитом.

Хвороби піднебінних мигдалин досить очевидні. Запальні процеси (ангіни, гострі і хронічні тонзиліти) — легко виявляються вже при огляді порожнини рота. З глотковою мигдалиною ситуація інша.

Адже подивитися на неї не просто — це може зробити лише лікар (отоларинголог) за допомогою спеціального дзеркала: маленьке кругле дзеркальце на довгій ручці вводиться глибоко в порожнину рота, до задньої стінки глотки, і в дзеркалі можна побачити глоткову мигдалину.

Маніпуляція ця проста тільки теоретично, оскільки «засовування» дзеркальця дуже часто викликає «нехороші» реакції у вигляді позивів на блювоту і т.п.

В той же час, конкретний діагноз — «аденоїди» — можна поставити і без неприємних оглядів. Симптоми, які супроводжують появу аденоїдів, досить характерні і обумовлені, насамперед, тим місцем, де розташована глоткова мигдалина. Саме там, в області зведення носоглотки, знаходяться, по-перше, отвори (гирла) слухових труб, що з’єднують носоглотку з порожниною середнього вуха, і, по-друге, там закінчуються носові ходи.

Збільшення розмірів глоткової мигдалини, з урахуванням описаних анатомічних особливостей, формує два головні симптоми, що свідчать про наявність аденоїдів, — порушення носового дихання і порушення слуху.

Цілком очевидно, що інтенсивність цих симптомів багато в чому визначатиметься ступенем збільшення глоткової мигдалини (отоларингологи розрізняють аденоїди I, II і III ступеня).

Головним, найбільш істотним і найбільш небезпечним наслідком аденоїдів є постійне порушення носового дихання. Відчутна перешкода для проходження повітряного струменя призводить до дихання через рот, а отже, до того, що ніс не може виконувати свої функції, які, у свою чергу, дуже важливі.

Результат очевидний — в дихальні шляхи потрапляє необроблене повітря — не очищене, не зігріте і не зволожене. А це багато разів збільшує ймовірність запальних процесів в глотці, гортані, трахеї, бронхах, в легенях (ангіни, ларингіти, трахеїти, бронхіти, пневмонії).

Постійно утруднене носове дихання відображається і на роботі носу — виникають застійні явища, набряк слизової оболонки носових ходів, постійна нежить, нерідко виникають гайморити, змінюється голос — стає гугнявим. Порушення прохідності слухових труб, у свою чергу, призводить до погіршення слуху, до частих отитів.

Діти сплять з відкритим ротом, хропуть, скаржаться на головні болі, часто хворіють респіраторними вірусними інфекціями.

Зовнішній вигляд дитини з аденоїдами гнітючий — постійно відкритий рот, густі соплі, подразнення під носом, хусточки у всіх кишенях… Лікарі навіть придумали спеціальний термін — «аденоїдне обличчя».

Отже, аденоїди — серйозна неприємність, причому неприємність, головним чином, дитяча — свого максимального розміру глоткова мигдалина досягає у віці від 4 до 7 років.

У період статевого дозрівання лімфоїдна тканина значно зменшується в розмірах, але до цього часу вже можна «заробити» дуже велику кількість серйозних болячок — і з боку вух, і з боку носа, і з боку легенів. Таким чином, вичікувальна тактика — мовляв, потерпимо до 14 років, а там, дивишся, і розсмокчеться — однозначно невірна.

Діяти необхідно, особливо з урахуванням того факту, що зникнення або зменшення аденоїдів в підлітковому віці — процес теоретичний, а на практиці бувають випадки, коли і в 40 років доводиться лікувати аденоїди.

Які чинники сприяють появі аденоїдів?

  • Спадковість — принаймні, якщо батьки страждали аденоїдами, дитина в тій чи іншій мірі теж з цією проблемою зіткнеться.

  • Запальні захворювання носа, горла, глотки — і респіраторні вірусні інфекції, і кір, і коклюш, і скарлатина, і ангіни і т. д.

  • Порушення харчування — особливо надмірне годування.

  • Схильність до алергічних реакцій, вроджена і придбана недостатність імунітету.

  • Порушення оптимальних властивостей повітря, яким дихає дитина — дуже тепло, дуже сухо, багато пилу, домішка шкідливих речовин (екологічне оточення, надлишок побутової хімії).

Таким чином, дії батьків, спрямовані на профілактику аденоїдів, зводяться до корекції, а ще краще, до початкової організації способу життя, що сприяє нормальному функціонуванню системи імунітету, — годування за апетитом, фізичні навантаження, загартовування, обмеження контактів з пилом і побутовою хімією.

Але якщо аденоїди є, лікувати потрібно — надто небезпечні і непередбачувані наслідки, якщо не втручатися. В той же час, головне — корекція способу життя і тільки потім лікувальні заходи.

Всі способи лікування аденоїдів діляться на консервативні (їх багато) і оперативний (він один). Консервативні методи часто допомагають, а частота позитивних ефектів прямо пов’язана зі ступенем аденоїдів, що, втім, цілком очевидно: чим менше глоткова мигдалина, тим легше отримати ефект без допомоги операції.

Вибір консервативних методів великий. Це і загальнозміцнюючі засоби (вітаміни, імуностимулятори), і промивання носа спеціальними розчинами, і закапування самих різноманітних засобів, які володіють протизапальними, антиалергічними і антимікробними властивостями.

Якщо консервативні методи не допомагають — на порядок денний постає питання про операцію. Операція видалення аденоїдів носить назву «аденотомия».

До речі, і це принципово важливо, показання до аденотомії визначаються не розмірами аденоїдного утворення, а конкретними симптомами. Врешті-решт, у силу специфічних анатомічних особливостей конкретної дитини, буває і так, що аденоїди III ступеня лише помірно перешкоджають носового дихання, а аденоїди I ступеня призводять до значного зниження слуху.

Що необхідно знати з приводу аденотомії:

  • Суть операції — видалення збільшеної глоткової мигдалини.

  • Операція можлива і під місцевою, і під загальною анестезією.

  • Операція по тривалості — одна з найкоротших: 1-2 хвилини, а сам процес «відрізання» — кілька секунд. Спеціальний кільцеподібний ніж (аденотом) вводиться в область зводу носоглотки, притискається до нього, і в цей момент аденоїдна тканина входить в кільце аденотома.

  • Один рух руки — і аденоїди видалені.

Легкість операції не є свідченням безпеки операції. Можливі ускладнення у зв’язку з наркозом, кровотечею і пошкодженням піднебіння. Але все це буває нечасто.

Аденотомія не є невідкладною операцією. До неї бажано підготуватися, пройти нормальне обстеження і т.д. Небажана операція під час епідемій грипу, після перенесених гострих інфекційних хвороб.

Відновний період після операції протікає швидко, ну хіба що 1-2 дні бажано не дуже «стрибати» і не їсти твердого та гарячого.

Звертаю увагу на той факт, що незалежно від кваліфікації хірурга видалити глоткову мигдалину повністю неможливо — хоч щось, та й залишиться. І завжди є ймовірність того, що аденоїди з’являться (виростуть) знову.

Повторна поява аденоїдів є приводом для серйозних батьківських роздумів. І зовсім не про те, що «попався» нехороший лікар.
А про те, що всі лікарі, разом узяті не допоможуть, якщо дитину оточують пил, сухе і тепле повітря, якщо дитя годують з домовленостями, якщо телевізор важливіше прогулянок, якщо немає фізичних навантажень, якщо…

Якщо мамі і татові простіше відвести дитину до отоларинголога, ніж розлучитися з улюбленим килимом, організувати загартовування, заняття спортом, достатню перебування на свіжому повітрі.

Автор висловлює щиру вдячність дитячому отоларинголога, кандидата медичних наук Наталії Андріївні Головко — за консультативну допомогу в підготовці матеріалу.

Оставить комментарий

Ваша почта не будет опубликована