Малюк до 1 року. Мій малюк все тягне до роту.

Читать статью на русском языке

Моя дитина збирає по будинку різні маленькі дрібнички: ґудзички, катишки пилу, папірці, монетки — все, що знайде, і запихає їх у ніс, ріт, вуха. Караю — ховається і продовжує …

На жаль, покарання тут дійсно не допоможуть. Адже малюк і сам знає, що це неправильно: він бачить, що дорослі так не роблять. Але в тому-то й річ, що малюки найчастіше запихають всякі штуч- ки в носи, роти і вуха неусвідомлено, у хвилини смутку і душевної порожнечі. Може, сумуючи від думки, що мама може піти, і він залишиться один. Може, переживаючи власну самотність і непотріб- ність, коли мама сильно зайнята.

Більшість однорічних дітей сприймають навіть ко- роткочасну мамину відсутність як катастрофу, як ніби мама покинула їх. А розмова мами з сусідкою — як зрада. Вони намагаються «заповнити» душевну спустошеність таким незвичним для нас, дорослих, способом. (Хоча чому незвичним? Ми самі робимо щось подібне, коли в очікуванні когось або чогось куримо, або покусуємо кінчик олівця, або жуємо жуйку.)

Говоріть з малюком про ваш відхід і повернення, скажіть, що розумієте його смуток і почуття самотності. Дитині часом буває важ­ливо не стільки фізична присутність мами, скільки відчуття її душевного тепла, близькості й довіри. Не бійтеся сказати, що підете, не тікайте потай, поки малюк не розплакався. Прощайтеся тепло, зустрічайтеся радісно. Дитина в змозі впоратися з очікуванням, їй дуже важко пережити невідомість і обман.

Ганна Кравцова