Малюк до 1 року. Мозок дитини може вмістити безмежний обсяг інформації.

«Брат і сестра, лінгвістичні генії, які розуміють англійською, іспанською, італійською, німецькою та французькою: п’ять мов і додатково ще мову свого „агресивного“ батька».

Багато японців, напевно, пам’ятають сенсаційне повідомлення, яке з’явилося в газеті під назвою «Агресивний батько». У статті розповідалося про містера Масао Кагата, який залишив кар’єру вчителя і, оголосивши себе домогосподарем, цілком присвятив своє життя вихованню дітей. Його синові було тоді два з половиною роки, а доньці три місяці.

Діти були ще зовсім малі і «агресивний» тато-вихователь піддавався суворій критиці. Були висловлені побоювання, що великий обсяг знань вплине на нервову систему дітей.

У тому, що ця критика була неспроможною, легко переконатися, подивившись на квітучу і благополучну родину Кагата. І не варто судити про те, правильно чи ні поводиться батько, закинувши роботу і цілком присвятив себе вихованню дітей.

Важливо, що метод навчання, який використав містер Кагата, демонструє інтелектуальні основні можливості малюків. Ось що він сказав: «Я почав вчити їх розмовній англійській, італійській, німецькій, французькій… майже одночасно. По радіо часто уроки французької мови пояснюються англійською. Тому я вирішив, що якщо навчати багатьох мов відразу, то можна з’єднати методику навчання воєдино.

Як раз в цей час мої діти вчилися грати на піаніно, а на нотах, за яким вони грали, були пояснення на італійській, а переклад — англійською, німецькою та французькою. Якщо вони не розуміли пояснень, вони не знали, як грати. Це була одна з причин, чому я почав вчити їх мовам.

Мене часто запитували, чи не плутались діти, вивчаючи п’ять мов одночасно. Думаю, що ні: вони ж використовували їх правильно. Ми займалися іноземними мовами тільки по радіо. Ці радіопередачі ведуть дуже привітні диктори. Вправи на вимову повторюються методично і довго. І коли діти починають самі говорити, вони вимовляють все правильно.

Отже, можна припустити, що здатність вбирати інформацію набагато вище в дитячому мозку, ніж у дорослих.

Тільки не треба боятися «перегодувати» його: дитячий мозок, як губка, швидко вбирає знання, але, коли відчуває, що переповнений, відключається і перестає сприймати нову інформацію.

Нас повинно турбувати не те, що ми даємо дитині занадто багато інформації, а те, що її часто занадто мало, щоб повноцінно розвивати дитину.