Вагітність — не вирок для кар’єристки.

У житті жінки настає момент, коли вона готується стати матір’ю.

Тому рано чи пізно їй доводиться замислюватися над тим, як же зберегти баланс між професійною діяльністю і вихованням дитини. Адже, за статистикою, 29% українок народжують дітей у 25—29 років, здобувши вищу освіту і зарекомендувавши себе як фахівця на роботі. А 5% жінок стають матерями після тридцяти п’яти, на піку свого кар’єрного зростання. Які ж гарантії у них на збереження робочого місця? І чи вдається в дійсності ними скористатися?

Порушити цю тему мене змусив випадок, що стався з моєю сестрою, яка почала шукати роботу після отримання диплома юриста. Вона відіслала своє резюме у відому юридичну компанію, де була вакансія асистента керівника. За кілька днів їй надійшла відповідь. У ній повідомлялося, що її запросять на співбесіду лише в тому випадку, якщо їй (магістру юриспруденції) немає тридцяти, якщо вона незаміжня, не має неповнолітніх дітей, важить 55 кілограмів (при зрості метр сімдесят).

Зрозуміло, що такі умови не мають нічого спільного з професійною діяльністю юриста. Більше того, частина 1 статті 184 Кодексу законів про працю України забороняє відмовляти жінкам у прийнятті на роботу з мотивів, пов’язаних із вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років. Оскільки такі дії можуть розцінюватися як завуальована дискримінація осіб за статевою ознакою, віком.

А це вже пряме порушення норм, закладених у Конституції. Не думаю, що керівник юридичної фірми не знав про це. Швидше навпаки, він розумів, що такі вимоги протизаконні, тому й відіслав їх електронною поштою. У цьому випадку лист не можна вважати офіційною відмовою в прийомі на роботу. Як наслідок — відпадає можливість оскаржити його в суді. Питання: чому юристи, чиє покликання поважати закон, самі ж його і порушують?

А ось випадок, який стався із заступником начальника одного з відділів державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Оксаною Петрищевою. Її звільнили з посади за бажання піти у відпустку для догляду за дитиною, причому в день, коли вона перебувала на лікарняному.

У цьому зв’язку жінка звернулася до суду і, крім поновлення на посаді, зажадала стягнути з управління юстиції на її користь за моральну шкоду 6500 гривень. За словами пані Петрищевої, головним завданням державної виконавчої служби є виконання рішень судів. «Про яке виконання може йтися, якщо її працівники самі створюють причини для виникнення нових судових позовів?» — обурено запитує вона.

А справді, якщо вже представники юстиції з порушенням закону звільняють вагітну жінку, яка сама за освітою юрист, то які шанси, пішовши у декретну відпустку, зберегти за собою посаду в необізнаних в юриспруденції українок?

«Ситуація з порушенням роботодавцем прав вагітних жінок, тих, які виховують маленьких дітей, не радує, — відповідає юрист, голова Судової асоціації України «Фонд сприяння правосуддю» Катерина Тарасова. — А проте останнім часом кількість судових рішень у трудових спорах, винесених на користь позивачів, які бажають поновитися на посаді, збільшується. Тому жінкам, які збираються в декретну відпустку, потрібно добре знати свої права, щоб зуміти захистити себе і свою дитину від можливої протидії з боку роботодавця.

Закон України «Про зайнятість населення» містить додаткові гарантії щодо працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. До них відносяться і вагітні жінки, жінки, які мають дітей віком до трьох років, одинокі матері, які виховують дитину до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.