Робота і вагітність. Яка передбачена компенсація в разі звільнення вагітної жінки?

Читать статью на русском языке

Почнемо з того, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — якщо дитині, згідно з медичним висновком необхідний домашній догляд), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда з ініціативи роботодавця НЕ ДОПУСКАЄТЬСЯ.

Проте, це можливо, у випадках повної ліквідації підприємства, установи, організації, але за умови подальшого обов’язкового працевлаштування.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» також сказано, що передбачені гарантії поширюються і на випадки звільнення в зв’язку з закінченням терміну договору зазначених працівників, коли вони прийняті на сезонні роботи.

Обов’язкове працевлаштування всіх вищезгаданих категорій співробітниць здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.

На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. Тобто, грошової компенсації бути не може, бо звільнення вагітної жінки неможливо і прямо заборонено законом.

Є інша свого роду «компенсація», точніше, гарантія — обмеження випадків звільнення і обов’язкове працевлаштування при цьому. Працевлаштування є обов’язком роботодавця. Це підтверджується і п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Роботодавець, у принципі, може сам вибрати прийнятні для нього способи (шляхи) виконання цього обов’язку. Зокрема, він може здійснити це самостійно; через дружні компанії, через службу зайнятості.

Звільнення ж без працевлаштування є порушенням встановленого законом порядку звільнення, яке тягне відповідальність винної особи згідно з чинним законодавством про працю. Аж до кримінальної.

Також можна в цьому випадку отримати всю зарплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 Кзпп.